Глава 25

Андрій

Опівночі на екрані мого телефону висвітилось повідомлення від Анастасії: «Сьогодні я поверну борг Кирилові та, нарешті, стану вільною…». Коли до мене дійшов сенс цих слів – у жилах застигла кров. А коли на моє питання: «Де ти зараз знаходишся?», – Настя відповіла, що вже під’їжджає до офісу Кирила, я зрозумів, що не варто гаяти час на вмовляння не робити цього, а потрібно негайно діяти.

Схопивши ключі від машини, я стрімголов помчав на вулицю. Завівши мотор, я одразу натиснув на газ, розганяючи авто на максимальну швидкість.

На щастя, я знаю адресу куди треба їхати. У той день, коли в нас із Кирилом відбулася сутичка в ресторані, я зрозумів, що він занадто багато знає про мене, тому теж зібрав про нього деяку інформацію, чому зараз надзвичайно радий.

Приїхавши до місця призначення, я одразу вихопив очима із натовпу Кирила та Анастасію. Він утримує її за передпліччя і щось їй говорить, а вона у відповідь заперечливо хитає головою. Від люті в мене аж очі застелило пеленою. Зупинивши машину посередині майданчика, де розважається молодь, я вийшов із машини, гучно хлопнувши дверима та одразу попрямував до Кирила та Насті. Вони також мене помітили. При чому більш здивованою виглядає саме Анастасія, а не Кирило.

– Пусти її! – кинув я, схопивши його за передпліччя.

Декілька безкінечно довгих секунд ми простояли, дивлячись один на одного: Кирило, утримуючи Анастасію, а я, тримаючи його за руку. Першим заговорив мій суперник.

– Ну що ж, так навіть краще! Добре, що ти приїхав. Нарешті вирішимо це питання між собою…

Сказавши це, він відпустив Настю. Після цього я теж облишив його руку, але продовжую пропалювати поглядом.

– Пропоную поєдинок… Хто переможе, з тим і піде Анастасія.

– Андрію, не треба! – голосно вигукнула Настя.

І хоча мені дуже хотілось подивитись на неї, я не зробив цього, продовжуючи утримувати погляд Кирила.

– Задля справедливості я битимусь однією рукою, – іронічно вимовив Кирило, склавши руки на грудях.

Я розумію звідки в Кирила ця іронія та самовпевненість: із його досьє я дізнався, що він колишній борець, причому доволі непоганий. Але, не зважаючи на це і на те, що ми з ним із різних вагових категорій, я все одно погоджусь на його пропозицію, адже зараз у самого кулаки так і чешуться. До того ж у студентські роки я також трохи займався боксом.

– То як, ти згоден? – перепитує мене Кирило.

Замість відповіді я ствердно кивнув.

– Ні! – пролунав відчайдушний крик Насті.

Після цього вона хотіла кинутись у мій бік, але Кирило дав вказівку одному з хлопців утримувати її. Коли наказ було виконано, і Анастасія виявилась в руках одного з молодиків, Кирило до неї підійшов.

– Дивись та запам’ятовуй… Але знай, ти можеш зупинити це в будь-який момент. Тільки скажи, що погоджуєшся бути зі мною, і я одразу зупинюсь.

Я ніколи не забуду погляд Насті в цей момент: він був сповнений несамовитої люті та незламності. Навіть дивно, як вона не спопелила ним Кирила. Залишивши її в такому стані, він направився до мене…