Глава 24

Настя

Відчинивши двері квартири, першим, що я побачила, було щасливе обличчя молодшої сестри.

– Привіт, люба! – звернулась я до неї.

– Привіт, Насте!

– Ти така задоволена, бо отримала гарну відмітку у школі? – запитую я.

– Ні, – коротко відповідає Катя.

– А що тоді? – уточнюю я у неї.

– Іди на кухню – там усе дізнаєшся сама… – таємничо відповідає мені сестра.

Я швидко зняла взуття й попрямувала на кухню. Там я побачила батька, який зустрів мене з таким виразом обличчя, з яким у дитинстві дарував нам із Катею подарунки.

– Що трапилось? – запитую я.

– Сідай, Насте, нам треба поговорити…

Я сіла навпроти батька за стіл, очікуючи, що він мені скаже.

– Я продав СТО, – одразу приголомшив він мене.

– Навіщо? – трохи відійшовши від першого шоку, запитала я.

Батько відповів не одразу, наче набирався сил, щоб зважитись на це.

– Я більше не можу дивитись на те, як ти працюєш без упину, аби повернути мій борг, – вимовив він і поклав на стіл стопку грошей.

Я дивлюсь на гроші і все не можу повірити в те, що він зміг продати справу усього свого життя.

– Але що ти робитимеш далі? – тихо запитую я.

– Продовжу працювати в СТО, але вже як старший адміністратор. Я знайшов бізнесмена, який погодився викупити мій бізнес для того, щоб модернізувати обладнання і розширити спектр послуг. Це вже давно потрібно було зробити.

Якийсь час ми сиділи мовчки, але потім батько, накривши мою руку своєю, промовив:

– Пробач мені, Насте. Я винен перед тобою і мені дуже шкода, що тобі довелось звалити на свої плечі цей тягар.

– Головне, що тепер все буде інакше, – вимовила я, потиснувши його руку.

Після цієї розмови я ще довго не могла прийти до тями. А основне – я все не можу усвідомити, що, нарешті, звільнилась від свого зобов’язання перед Кирилом. І тут у голові наче щось перемкнуло, адже я не можу почуватись до кінця вільною, поки не поверну гроші Кирилові. І думка про це засіла глибоко в мені, стрімко перетворюючись на нав’язливу ідею…

Коли на циферблаті годинника засвітилось чотири нулі, я дістала мобільний телефон і набрала номер Кирила. Усе так само, як і в ту ніч, коли я дзвонила, щоб попросити його позичити мені кошти. Коли він узяв слухавку, мені було чутно звуки гучної вечірки.

– Привіт. Мені потрібно зустрітись з тобою, – вимовила я.

– Приїзди до мого офісу, – відповів Кирило і поклав слухавку.

Забравши частину грошей, я вибігла на вулицю, де на мене вже чекало таксі. Сьогодні ніхто зі свити Кирила не чергує біля мого дому, адже в них сьогодні нічні перегони, які вони влаштовують раз у місяць. Та я б все одно не сіла до машини когось із них, бо планую віддати гроші Кирилові та на тому самому таксі повернутись додому.

Уже під’їжджаючи до того місця, де розташований офіс Кирила, я не втрималась та відправила Андрію повідомлення зі словами: «Сьогодні я поверну борг Кирилові та, нарешті, стану вільною…». Він відреагував майже одразу, написавши: «Де ти зараз знаходишся?». Я відповіла, що під’їжджаю до офісу Кирила, а потім одразу планую повернусь додому.

Біля будівлі, де знаходиться офіс, припарковано безліч спортивних автомобілів, як і завжди у ніч перегонів. Всюди розважаються молоді люди та лунає гучна музика з колонок, що стоять прямо на вулиці. Попросивши таксиста почекати мене, я вийшла на вулицю і майже одразу побачила серед натовпу Кирила. Він також помітив мою появу й одразу направився у мій бік. Я інстинктивно зробила кілька кроків назад, але потім змусила себе зупинитись, нагадавши собі, що ще декілька хвилин – і я зможу назавжди позбавитись цього страху.

– Привіт, Насте! Чим зобов’язаний? – з іронічною усмішкою запитав Кирило.

– Та ні, навпаки, це я прийшла погасити своє зобов’язання перед тобою…

Вимовивши ці слова, я дістала з кишені конверт із грошима та простягнула їх Кирилові зі словами:

– Ось, це решта, яку я була тобі винна.

Гарний настрій Кирила одразу кудись зник. Спочатку він здивовано дивився то на мене, то на пакунок з грошима, а потім із люттю в голосі кинув:

– Все-таки взяла гроші в нього. Мені не потрібні його гроші!

Спочатку я порахувала до п’яти, щоби вгамувати внутрішнє тремтіння і тільки потім відповіла:

– Завдяки тобі я заприсяглась більше ніколи й ні в кого не брати в борг. Це гроші від продажу батькової СТО, тож забирай їх, і я, нарешті, поїду звідси.

Кирило декілька секунд задумливо дивився на пакунок, а потім, взявши його, попрямував до таксі. Відчувши неладне, я пішла слідом за ним. Таксист своєю чергою опустив вікно, побачивши, що до нього наближаються.

– Ти забираєш це, а дівчина лишається тут, – звернувся Кирило до таксиста, простягаючи йому конверт з грошима.

Я навіть не встигла нічого сказати, як таксі зірвалось з місця і поїхало геть.