Глава 22

Андрій

Сидячи на діловій зустрічі за столиком у ресторані, я вкотре ловлю себе на думці, що зовсім не слухаю те, про що говорять мої бізнес-партнери. Весь цей час я перебуваю у роздумах про майбутній виступ Анастасії в концерт-холі "Art of Passion". Я був надзвичайно радий, коли дізнався, що вона погодилась взяти участь у виставі Олександри, адже, по-перше, я знову матиму можливість насолодитись її виступом, а по-друге, завдяки цій роботі Настя, дійсно, набагато швидше поверне гроші Кирилові.

Міркуючи над цим, я мимохідь пробігся поглядом по залу ресторану. У цей момент я спіймав на собі чийсь розгнівано-зосереджений погляд. Мені знадобилось буквально декілька секунд, щоб зрозуміти хто ж з такою ненавистю може дивитись на мене. В іншому кінці зали навпроти мене сидів Кирило і гіпнотизував своїм несамовитим поглядом. Не важко здогадатись, що він тут не просто так, а однозначно для того, щоб поговорити зі мною. Декілька хвилин ми просто дивились один на одного, а потім я перепросив у своїх партнерів та направився до Кирила.

– Вітаю! Представлятись не буду. Заочно ми вже знаємо один одного, – сідаючи за столик, звернувся я до нього.

– Я тут із-за Анастасії, – одразу ринувся в бій мій суперник.

– Я здогадався, – спокійно відповів я.

– Облиш її! – не відводячи від мене свого лютого погляду, промовив Кирило.

– Навіть не збираюсь, – витримавши паузу, відповів я.

– Вона – моя! – крізь стиснуті зуби, ледь стримуючи себе, вимовив Кирило.

Майже в стані афекту він зім’яв у руках край скатертини, у результаті чого на біле полотно пролилася кава з чашки, яку він навіть не пригубив. На відміну від нього, я абсолютно спокійно промовив:

– Я б на твоєму місці не поспішав з такими висновками. Колись я теж допустив таку саму помилку, вважаючи, що мені вже належить одна жінка. Але, зрештою, вона обрала іншого чоловіка. І це насправді було правильно, адже в таких випадках вибір має робити саме жінка. Тож давай залишимо це право за Анастасією...

Сказавши це, я почав підводитись, але Кирило, різко перегнувшись через стіл, схопив мене за лацкани піджака та гнівно вимовив:

– Я був першим і залишусь для неї єдиним чоловіком! Чуєш мене?!

Цими словами він домігся свого – зачепив мене за живе. Суть сказаного Кирилом проникло глибоко під шкіру, викликаючи агонію. Стало нестерпно від того, коли перед очима з’явилась Настя в його обіймах. Перехопивши його руку і подумки порахувавши до трьох, я безапеляційно вимовив:

– Змусити її спати з собою – ще не означає бути її чоловіком!

Після цього, звільнившись від його захвату, я попрямував до виходу.