Глава 21

Настя

І він, дійсно, організував зустріч. Вона має відбутись якраз сьогодні. І ось ми їдемо з Андрієм на співбесіду з постановницею вистави «Казки народів світу». Але прямуємо ми не в бік концерт-холу "Art of Passion", однак дорога чомусь здається мені знайомою.

– Ми що їдемо в заміський кінний клуб, де раніше було стійло Ульріха?

– Не зовсім, але це недалеко звідти.

Уже на під’їзді до клубу Андрій повернув у бік від воріт і направив машину вглиб лісу. Десь через хвилин десять ми зупинились біля високих воріт, які майже одразу відчинились.

Заїхавши всередину, ми опинились у приватній садибі із затишним будиночком у стилі шале, такі зазвичай можна побачити на гірськолижних курортах.

Коли ми підійшли до сходинок, які ведуть у будинок, на поріг вийшов чоловік, а за ним молода жінка з маленьким хлопчиком на руках. Її я впізнала одразу – це і є постановниця вистави про казки. Хоча на сцені вона була в масці, але поставу балерини в ній просто неможливо не помітити.

– Вітаємо шановних господарів! – завзято вимовив Андрій, коли ми до них наблизились.

– А ми вітаємо шановних гостей! – копіюючи манеру Андрія, промовив господар.

Було зрозуміло, що вони шуткують один з одним, вимовляючи такі офіційні промови. Ця здогадка підтвердилась, коли чоловіки по-дружньому обійнялися.

– Знайом нас, – вимовив господар, кидаючи погляд у мій бік.

– Залюбки! Олександре та Олександро, знайомтесь, це – Анастасія.

Побачивши моє здивування, жінка поспішила пояснити:

– Ми з чоловіком тезки.

– При чому двійні! Я – Миколайович, а вона – Миколаївна, – обіймаючи за плечі дружину промовив господар дому.

– Зрозуміло, – відповідаю я.

– У вас, здається, теж є щось спільне в іменах? – дивлячись на Андрія, промовив Олександр, провокаційно піднявши брову.

– Так! Ми з Анастасією однофамільці! – гордовито відповідає Андрій.

– Зручно влаштувався, – підморгуючи Андрію, промовляє Олександр.

Це він про що? Тільки хотіла спитати, але мене випередила Олександра:

– Годі вже тримати гостей на порозі.

Погоджуючись на співбесіду, я зовсім не очікувала, що вона проходитиме у форматі сімейної вечері, під час якої Олександра все-таки отримала від мене згоду на участь у її виставі.

Виявилось, що Андрій минулого разу приводив її на мій виступ у цирку. Їй дуже сподобався мій номер із повітряним танком на полотнах, і вона запропонувала мені роль Жасмін в казці про Аладдіна. У ній я також буду виступати як повітряна гімнастка.

Взагалі вечір пройшов чудово, ось тільки коли ми перемістились надвір, де Андрій бавився зі своїм похресником Сергієм, а поруч сиділа Олександра, я дещо помітила. А саме те, як декілька разів Андрій затримував свій погляд на ній. Так, наче він щось згадував. Щось, що колись їх поєднувало. І мене враз осяяло – це про Олександру Андрій мені розповідав в Іспанії. Це заради неї він вирішив навчитись танцювати бачату. Але замість нього вона обрала Олександра.

Чомусь думки про це болісно зачепили, наче по-живому. Тож я вирішила трохи прогулятись на самоті й спустилась у садок, де стоїть велика гойдалка. Але наодинці я пробула недовго: через декілька хвилин поруч з гойдалкою в плетене крісло сів Олександр. Ми якийсь час сиділи мовчки. Я розгойдувалась, а він дивився убік, де на простирадлі продовжували гратись його дружина з сином та Андрій.

– Ти даремно засмутилась. Все, що у них було, вже давно в минулому, – порушив мовчання Олександр.

– Ви завжди такий прямолінійний? – спитала я.

Мене не здивувало те, що він здогадався про причину мого смутку. Він одразу справив враження дуже проникливої людини. Я б навіть сказала, занадто проникливої.

– Так. Не люблю ходити довкола, – відповів він і додав. – Тобі, справді, немає про що хвилюватись. Вони з Сашею просто друзі, інакше він сюди б не приїздив. Повір мені, я добре знаю Андрія. Якби у нього залишились почуття до моєї дружини, він би тут жодного разу не з’явився. І, до речі, після знайомства з тобою я дуже сумніваюсь, що ці почуття вже колись відродяться.

Цей чоловік говорив так впевнено й переконливо, що сумніватись у його словах не доводиться.

– Можна особисте запитання? – раптом питає Олександр.

– Так.

– Андрій теж тобі подобається?

– Так, – навіть не замислюючись, відповідаю я.

– Але ви не разом? – уточнює він.

– Так, – знову односкладно відповідаю я.

– Чому? Можна дізнатися? – питає Олександр.

І тут я розумію, що не зможу відповісти на це запитання, адже тоді доведеться розповідати абсолютно все цьому чоловікові. А я не готова до цього.

– Це через мене. Я пов’язана одним зобов’язанням... – все, на що мене вистачило.

Повисла пауза. Тишу порушив Олександр: