Глава 20

Настя

Сьогодні ввечері ми з Андрієм ідемо в те саме «особливе» місце. Але, як знову ж таки він мене запевнив, – винятково по справі. Для виходу я обрала чорну сукню-футляр з високою горловиною. Виглядає й офіційно, й ошатно водночас. Цього разу Андрій не викликав таксі, а приїхав за мною на своєму автомобілі.

– Тож куди ми їдемо? – запитую я в нього, коли він завів машину.

– Зачекай ще трошки й все побачиш сама... – багатообіцяюче відповів він.

Через двадцять хвилин ми під’їхали до концертного холу під назвою "Art of Passion" («Мистецтво Пристрасті»).

– Тут теж танцюють бачату? – примруживши очі, підозріло запитую я.

– Ні, – спочатку ствердно відповідає Андрій, а потім засумнівавшись вимовляє. – А хоча не знаю, може, вже і танцюють, – підморгуючи мені одним оком та продовжуючи тримати інтригу, вимовляє він.

Коли я опинилась усередині концерт-холу, то одразу зрозуміла, що це місце дійсно дуже особливе. Я б навіть сказала пафосне. Ну, і ясно, що відвідувачі за своїм статусом відповідають рівню цього закладу. Адміністратор зустрів нас біля входу і як почесних гостей провів в окрему ложу, що знаходиться прямо навпроти сцени.

– Що тобі довелось зробити, аби отримати такі елітні місця? – запитую я.

– Нічого. Просто той, хто зазвичай тут сидить, мій давній боржник, тож йому довелось поступитись на сьогодні своїм місцем.

Як тільки Андрій закінчив говорити, у залі згасло світло. Коли почалось дійство, ми обоє занурились в атмосферу казки, а точніше казок. На сцені почергово оживали герої казок різних народів світу. Кожна казка – це мініспектакль. І причому кожен виступ – це окремий вид танцю. За один вечір ми встигли побачити: бальний, сучасний, народний, східний та багато інших видів танцю. Але понад усе я здивувалась, коли побачила на сцені балерину. Вона грала роль Сплячої Красуні. Її виступ завершував виставу і став справжньою феєричною кульмінацією. У той момент, коли балерина закінчила свій танок, зал зірвався гучними оплесками. Ми з Андрієм не стали винятком: вшанували її талант, аплодуючи навстоячки.

– Бачу, тобі сподобалась вистава, – наблизившись до мене, промовив він.

– Надзвичайно! – захоплено відповідаю я.

– До речі, Спляча Красуня – художній постановник цієї вистави, а також дружина того, хто зазвичай сидить у цій ложі.

– Воно й не дивно, адже вона дуже обдарована танцівниця.

– А хочеш теж тут виступати? – запитує мене Андрій.

І по виразу його обличчя я розумію, що він не жартує.

– Але ж це танцювальне шоу, а я не настільки вправно танцюю, – здивовано вимовляю я.

– Проте ти вмієш багато чого іншого. Повір, твоїм талантам тут зможуть знайти застосування. А головне – ти отримуватимеш гідну оплату і зможеш скоріше погасити борг перед Кирилом. То що скажеш?

Я задумалась, оскільки пропозиція виявилась неочікуваною, однак дуже вчасною, бо робота з Ульріхом закінчилась і додатковий заробіток мені не завадить. Андрій терпляче чекав якийсь час, але зрозумівши, що я вагаюсь, підбадьорливо промовив:

– Можеш не спішити з прийняттям рішення. Проте перед тим, як ти остаточно щось вирішиш, пропоную спочатку познайомитись з постановницею цієї вистави.

– Це буде зручно? – уточнюю я.

– Звичайно! Кажу ж тобі, вони – мої боржники, – говорить Андрій і додає. – За це можеш не турбуватись. Я все влаштую...