Глава 19

Настя

Після повернення з Іспанії життя увійшло у звичайне річище. Відтоді пройшов уже тиждень, але я все не можу зібрати себе докупи. Мене спіткала апатія до всього, бо я постійно поринаю у спогади про подорож в Іспанію. І кожного разу з жалем усвідомлюю, що це більше ніколи не повториться. Я більше ніколи не побачу Андрія та Улю.
Ось і зараз, сидячи у своїй гримерці після вистави, не можу змусити себе змити грим і переодягтись, щоб поїхати додому. У цей момент хтось постукав у двері. Я нехотя підвелась і відчинила їх, одразу наткнувшись на величезний букет із червоних троянд. Коли чоловік, який тримав квіти, опустив їх, я спочатку не повірила своїм очам, а потім несподівано сама для себе кинулась в його обійми.
– Якби я знав, що мене так зустрічатимуть, то приїхав би ще раніше, – почула я веселий голос Андрія.
– Що ти тут робиш? – відійшовши від першого шоку, спитала я.
– Приїхав, бо зрозумів, що не можу без тебе, – а ці слова прозвучали навпаки серйозно. 
Я обережно звільнилась з його обіймів, адже зрозуміла, що дозволила собі зайве. Андрій удав, що не помітив мого зніяковіння.
– Але як ти зміг відпроситися в Ульріха? – здивовано спитала я.
– Коли я сказав, що їду до тебе, – він мене без вагань відпустив.
Я не змогла стримати усмішки від такого пояснення.
– Насправді я приїхав, бо у мене з’явилась ідея, як тобі допомогти. Але для цього тобі потрібно буде завтра піти зі мною в одне «особливе» місце. Згода? – спитав Андрій.
– Так, – навіть не замислюючись, відповіла я, все ще перебуваючи під враженням після зустрічі з Андрієм. 

Від автора

Любі мої читачі, не втомлююсь дякувати Вам за активне обговорення цієї книги в коментарях. Ваші відгуки надзвичайно надихають продовжувати працювати. Тож чекатиму на ваші рецензії та до зустрічі у наступній частині...
                                                                                  Ваша Аврора