Глава 18

Настя

Після важкого перельоту я була настільки емоційно виснаженою, що пішла слідом за Денисом без жодних протестів. Коли ми під’їхали до будівлі, де знаходяться майстерні по автотюнінгу і невеличкий офіс, я змусила себе зібратися, щоб витримати непросту розмову з Кирилом. Те, що вона буде непростою – я не сумнівалась. Денис провів мене до Кирилового кабінету, а потім, постукавши у двері, відчинив їх. Я зробила крок усередину...
Кирило сидить за своїм столом і дивиться впритул на мене. Дивиться жадібно, розглядаючи кожну деталь, наче намагається зрозуміти, чи не порушила я умови свого зобов’язання перед ним. Я зустріла його погляд із викликом, даючи зрозуміти, що стримала своє слово. І, як мені здалося, Кирило повірив у це. Він підійнявся із-за столу і, не відпускаючи мого погляду, почав наближатися до мене. Розуміючи, що в цей момент від нього можна очікувати чого завгодно, змусила себе стояти на місті, щоб у жодному разі не виявити перед ним хоча б краплю страху. Але підійшовши до мене, Кирило на секунду зупинився прямо переді мною, а потім різко обійняв, занурившись своїм обличчям у моє волосся.
– Навіть сам не знаю, що хотів зробити з тобою через твій від’їзд. А ось зараз дивлюсь на тебе і розумію, що не можу. Нічого не можу, бо шалено радий просто від того, що побачив тебе.
Мабуть, такі слова повинні були б мене торкнути, але цього не відбулось. Я просто мовчки стояла, з опущеними вниз руками, не маючи жодного бажання відповісти на обійми Кирила.
– Ти колись зведеш мене з розуму. Точніше, вже звела, – промовив він, зазирнувши мені в очі та почав нахилятися до моїх губ.
Я дочекалась, поки він максимально наблизиться, а потім відвернула голову убік. Побачивши це, він різко від мене відсторонився, гнівно вимовивши:
– Ти знову за своє?
– Нічого не змінилося з нашої останньої зустрічі, Кириле, – відповіла я.
Хоча насправді змінилося – в моєму житті з’явився Андрій. Хай ненадовго, але з’явився. І тепер я точно знаю, якими мають бути справжні почуття.
– Це все через нього? – злісно спитав Кирило.
– Ні. І ти це знаєш сам! Я й раніше завжди говорила, що у нас з тобою нічого не може бути. Чому ти не можеш просто дати мені спокій?
– Не можу! І не залишу у спокої, поки ти не станеш моєю, Насте! – притягнувши мене до себе за лікоть, безапеляційно промовив Кирило.
– Цього ніколи не буде! – так само ствердно кинула я і додала. – До речі, ось віддаю тобі частину грошей.
Я вивільнилась з його рук і, діставши гроші з сумочки, поклала їх на стіл.
– Ти ж знаєш, що тобі необов’язково повертати мені борг, – уже спокійніше вимовив Кирило.
– Обов’язково! – заперечила я і попрямувала на вихід. 
Коли двері зачинились за моєю спиною, у кабінеті щось гучно розбилося.