Глава 17

Андрій

Я навіть не очікував, що прощання для Насті з Ульріхом виявиться настільки болісним. Коли ми сіли в таксі, я бачив, як вона з величезним зусиллям намагалася тримати себе в руках, але, як тільки машина рушила, перші сльози покотились по її щоках. Це вже було вище за мої зусилля, і я обережно пригорнув її до себе. Коли відчув, що вона не проти моїх обіймів, ледь-ледь торкаючись, гладив її волосся. Мені здається, що я якийсь час не дихав, боячись її сполохати. Але Настя, навпаки, довірливо пригорнулась до мене, намагаючись заспокоїтись.

У якийсь момент я поглянув у дзеркало заднього виду і яким же було моє здивування, коли я в ньому зустрів погляд уже знайомого таксиста. Саме він відвозив нас з Анастасією в клуб на вечір бачати. Побачивши її в моїх обіймах, він спочатку схвально підморгнув мені, а потім ще й показав руку з піднятим вверх великим пальцем. Я ж у відповідь лише усміхнувся йому. Не буду його поки що розчаровувати, адже ця дівчина все ще не моя. В аеропорту, коли до посадки лишались лічені хвилини, Настя поглянула на мене так, наче бачить востаннє, і тихо промовила:

– Прощавай, Андрію.

– Чому прощавай? Я впевнений, що ми ще побачимось. До речі, можеш навіщати Ульріха, коли завгодно! За переліт не турбуйся – я все організую. Крім того, я і сам буду часто відвідувати Батьківщину.

– Дякую тобі! Дякую за все, – тихо вимовила Настя.

– Тож, до зустрічі? – з надією питаю я.

– Можливо... – надто невпевнено відповіла вона і зникла за дверима.