Глава 16

Настя

– Ну що, мій хороший, прощавай. Поводь себе добре. Обіцяєш мені це? – обійнявши за шию Улю, промовляю я.

Сьогодні я відлітаю з Іспанії, моя місія тут завершилась. Я здогадувалась, що прощання з Ульріхом дасться мені важко, але не думала, що настільки. За весь час, що я провела поруч із ним, ми дуже звикли одне до одного. Як не дивно, але Ульріх – це перший кінь, з яким у мене відбувся такий тісний зв’язок.

Обійнявши його ще раз на останок, я попрямувала до виходу. Саме в цей момент я почула, як Уля надривно заіржав. Почувши це, я знову повернулась до нього: кінь метався по своєму стійлу, намагаючись вивільнитись. Дивитись на це у мене не було ніяких сил, тому я одними губами промовила йому «пробач» і вийшла зі стайні, але на цьому мої страждання не скінчились, адже на вулиці мене чекає той, з ким прощатись буде ще важче.

Андрій зустрів мене біля виходу зі стайні. Він делікатно дав мені можливість попрощатися зі свої конем наодинці. Взагалі за час нашого з ним знайомства, він проявив себе дуже турботливим і чуйним чоловіком. Причому все, що він робив, він робив ненав’язливо і тактовно. І ось сьогодні мені доведеться з ним попрощатись. Думка про це болюче віддається в серці. Не можу більше сама від себе це приховувати, але Андрій мені подобається, дуже подобається. Тому, коли ми з ним сіли в таксі, стримувати свої емоції я вже більше не змогла і заплакала.

Навіть у цій ситуації Андрій проявив себе з кращої сторони: він пригорнув мене до себе і ніжно гладив по голові. При цьому він не промовив жодного слова. Бо слова зараз би мені все одно не допомогли.

У літаку я відчайдушно намагалась прийти до тями, бо думка про те, що я навряд чи коли-небудь ще побачу Андрія випалювала мене зсередини. Але те, що вкрай добило мене, – це зустріч в холі аеропорту з Денисом (наближеною особою Кирила). Як тільки він мене побачив, то одразу пішов назустріч.

– Добрий день, Анастасіє. З поверненням! Кирило просив відвести тебе до нього.