Глава 15

Настя

Для суто ділової вечері я обрала приталений комбінезон кольору червоного вина, без рукавів, з воланами в області декольте та штанами кльош. Випрямивши волосся, я зробила високий хвіст та нанесла вечірній макіяж. Під час приготувань зловила себе на думці, що мені кортить побачити реакцію Андрія на результати моїх старань. І, як пізніше виявилось, я змогла таки справити на нього враження.

У назначений час він чекав на мене в холі свого будинку. Наші з ним погляди зустрілись, коли я спускалася сходами. Спочатку Андрій декілька секунд ретельно мене розглядав знизу догори, а потім ледве проковтнув щось, що застрягло в нього в горлі. Побачивши таку реакцію, я не змогла стримати задоволеної усмішки.

– Ти просто приголомшлива! – подаючи мені руку, промовив він, допомагаючи подолати останні кілька сходинок.

– Дякую, – відповіла я.

Ми разом попрямували до виходу, де на нас уже чекало таксі. Ми з Андрієм сіли на заднє сидіння. Таксист, мабуть, запитав у нас адресу іспанською мовою. Але Андрій чомусь нічого не відповів. Ну, а я то точно не знаю адреси, куди ми маємо прямувати. Тому сидимо обоє та мовчимо. Андрій розгублено потер перенісся, а потім розсміявшись, промовив:

– Я забув куди ми маємо з тобою зараз їхати.

Спочатку я трохи розгубилась, а потім все ж таки промовила:

– Здається, ти щось казав про ділову вечерю в якомусь «особливому місці».

– Точно! – вигукнув Андрій і назвав якусь адресу.

Потім вони з таксистом перекинулись ще парою фраз, після яких водій мені завзято підморгнув у дзеркало заднього виду.

– Про що ви говорили? – вирішила я запитати в Андрія, коли машина почала їхати.

Він не одразу, але відповів:

– Таксист сказав, що заздрить мені, і якби він був на моєму місці, то теж забув би куди збирався їхати.

– Зрозуміло, – відповіла я, але не стрималась та запитала. – Що ти йому на це відповів?

Андрій декілька секунд гіпнотизував мене поглядом, а потім промовив:

– Сказав, що поки що немає чому заздрити.

І начебто нічого особливого в цих словах немає, але те, як прозвучало це його «поки що», – наводить на думку, що він планує змінити цю обставину.

Більше я не ставила ніяких запитань, і ми мовчки проїхали всю путь до ресторану. Заклад виявився дуже атмосферним. Уже на під’їзді до нього стало зрозумілим, що він більше схожий на нічний клуб, а не на ресторан. Зсередини лунала гучна музика, а біля входу – величезна черга з охочих потрапити на вечірку. Проте, коли ми оминули натовп і підійшли до охорони, нас одразу ж пропустили. Андрій провів мене вздовж танцполу до окремої ложі, з якої нам на зустріч вийшов привабливий чоловік. За віком він трохи старший за Андрія і звуть його Антоніо. Коли нас представили одне одному, іспанець галантно поцілував мені руку. За столиком на нас чекала супутниця Антоніо – дуже ефектна брюнетка на ім’я Летиція.

Спочатку ми всі разом повечеряли. Андрій під час розмов був моїм перекладачем. Спочатку велись розмови на загальні теми, але потім Андрій перепросив у мене та Летиції за те, що вони мають дещо обговорити з Антоніо. І вони дійсно щось обговорювали, навіть дивились якісь документи. Але мене не покидало почуття, що це все не насправді та підлаштовано лише для того, щоб я повірила ніби це ділова зустріч. Адже як тільки я мимохідь дивилась в бік Андрія – ловила на собі його пильний погляд, який він одразу відводив, ніби це випадковість.

Поки Андрій удавав, що вирішує бізнесові справи, я все з більшим захопленням дивилася на танцювальний майданчик. Там коїлось щось неймовірне: під запальну музику сальси величезна кількість пар кружляла у вихорі танцю. Десь усередині танцювальної програми Антоніо та Летиція нас покинули, пославшись на те, що в них ще є невідкладні справи. Тож ми залишились з Андрієм удвох.

– Як тобі сальса? – підсівши ближче до мене, питає він.

– Вражає, – відверто відповідаю я.

– Зачекай, ти ще не бачила бачату!

– Андрію, скажи чесно, сьогоднішня «ділова» зустріч – це фікція? Ти вигадав її, щоб виманити мене на побачення? – намагаюсь говорити суворо, але розумію, що в мене не дуже це виходить.

– Зізнаюсь, ти мене викрила! – підіймаючи руки в захисному жесті, відповідає Андрій.

– І тобі не соромно? – примруживши очі, питаю я.

– Анітрохи! – тепер, склавши руки на грудях і нахабно посміхаючись, вимовляє він.

Дивлячись на нього, я розсміялась, розуміючи, що не можу протистояти його шарму.

– У тебе чудовий сміх. Хочу, щоб ти сміялась частіше, – раптом промовив Андрій і лагідно провів кінчиками пальців по моїй щоці.

Я затамувала подих і не могла відвести погляд від його очей. У момент, коли мені здалось, що Андрій от-от мене поцілує, зал вибухнув шаленими оплесками. Пари, що до цього танцювали на танцполі, розступилися, пропускаючи в центр молодих чоловіка та жінку. Від того, як вони впевнено почувалися на та танцювальному майданчику, стало зрозумілим, що вони також танцюристи. Причому танцюристи дуже високого класу. І те, як їх приймає місцева публіка, це тільки підтверджує. Музика сальси змінилась на іншу, більш романтичну та мелодійну. Професіонали почали свій танок і тепер погляди абсолютно всіх присутніх були прикуті до них, адже не дивитись на них просто неможливо! Їхні рухи сповнені невимовної пристрасті та бажання.