Глава 12

Андрій

Я довго думав, як мені вивести наші з Настею стосунки на новий рівень. І у мене з’явилась одна ідея. Єдине, що ця ідея доволі зухвала, тож я маю великі сумніви з приводу того, що Анастасія погодиться на мою пропозицію. Проте я все одно повен рішучості озвучити їй своє прохання.

Сьогодні я вкотре приїхав до стайні та одразу пішов до улюбленого місця відпочинку Насті та Ульріха. Цього разу я відмовив собі у задоволенні поспостерігати за ними потайки, оскільки хочу якомога швидше переговорити з Анастасією.

– Привіт! – гучно вимовляю я.

– О, привіт! Ти сьогодні раніше, ніж звичайно, – каже Настя, побачивши мене.

– Так. У мене до тебе є розмова, а точніше прохання.

– Слухаю тебе... – з готовністю промовляє вона.

– Тільки не відмовляй мені одразу. Добре? Пообіцяй, будь ласка, спочатку подумати над моєю пропозицією.

– Я спробую... – трохи насторожено відповіла вона.

– Я хочу попросити тебе супроводжувати Ульріха при транспортуванні його до Іспанії. Ми можемо укласти для цього офіційний договір та підлаштувати дату перевезення під твій графік виступів у цирку. То що скажеш?

– Навіть не знаю... – майже одразу відповіла вона.

Але я полегшено видихнув від того, що не почув одразу категоричне «ні». Тож одразу ринувся в атаку, поки Настя перебувала у стані вагань.

– Ти мені дуже цим допоможеш! Навіть не стільки мені, скільки Ульріху, адже я впевнений, що твоя присутність допоможе йому легше перенести переліт.

Виклавши одразу свій головний козир, я замовк, чекаючи на її відповідь. Було видно, що рішення Анастасії дається нелегко. І тут на допомогу прийшов Ульріх: він підійшов до неї й поклав свою голову дівчині на плече, наче він особисто вирішив її попросити про супровід.

– Ти спеціально це озвучив у його присутності? Знав, що Улі я не зможу відмовити? – примруживши очі, запитала Анастасія.

– Я не винен, що у мене такий розумний кінь, – знизавши плечима відповів я.

– Ну добре, вмовили, – погладивши Ульріха по голові та усміхнувшись, відповіла Настя.