Глава 20

Після неділі життя повернулося у звичне річище: робота у театрі та танцювальній школі, підготовка наступного номера для Мистецтва Пристрасті. Але все ж дещо змінилося після того, як я зрозуміла, що закохана в Олександра: в палітрі моїх почуттів з'явилися нові яскраві та насичені фарби. Раніше мої емоції настільки розкривалися тільки на сцені під час танцю. 
Зрозуміти все це мені допомогла, як не дивно, ситуація з Андрієм у заміському клубі. Я часто подумки поверталася до перших зустрічей з обома чоловіками. І хоча знайомство з ними сталося в один вечір, але той танець із Сашком у театрі все ж таки зачепив мене відразу.
Ми бачилися з ним на тижні всього один раз у вівторок, тому що він був весь час зайнятий через міжнародну виставку, про яку він мені розповідав у неділю. Крім того, Андрій так і не з'явився на фірмі, через це Сашкові тимчасово довелося взяти на себе частину його обов'язків. Ну а я, крім звичайних справ, була спантеличена пошуком вечірньої сукні для бенкету в суботу. Я добре пам'ятала своє сум'яття на благодійному вечорі в театрі, де моє вбрання явно не відповідало заходу. Тому цього разу я хотіла, щоб мій зовнішній вигляд був бездоганним. Обійшовши кілька бутіків, де продаються вечірні сукні, я вже не сподівалася щось собі підібрати. З величезної кількості різноманітних суконь мені дуже сподобалась одна, але вона не підійшла за розміром, а її крій не передбачав можливість коригування. І тут мені спала на думку ідея: попросити пошити сукню нашу чарівницю Тетяну з Мистецтва Пристрасті. Я набрала її номер телефону і через пару гудків у слухавці почула:
- Лександро, вітаю! Телефонуєш з приводу нового костюма для наступного номера?
- Не зовсім...- відповідаю я.
- Давай докладніше. - зацікавлено промовляє кравчиня.
- Тетяно, у мене до Вас особисте прохання... Мені потрібна вечірня сукня для цієї суботи. Хотілося б щось цікаве, але не занадто химерне. Ви зможете щось придумати?
- Ой, Сашенько, звичайно ж! У мене навіть є кілька готових зразочків - для душі, так би мовити, майструвала. Навіть не сподівалася, що вони можуть стати у пригоді. Ти сьогодні плануєш бути у клубі?
- Так, планувала через годинку заїхати.
- Тоді я тебе дочекаюся. Все обговоримо...
- Дякую Вам!
У призначений час я сиділа в майстерні нашої чарівниці, і вибирала з її "зразочків" те, що може мені підійти. На цей раз з вибором я визначилася швидко, і хвилин через сорок покинула клуб абсолютно задоволеною.
Час до суботи швидко сплив. І вже сьогодні до шостої години мені потрібно бути готовою до урочистого банкету. Я страшенно хвилююсь, адже не часто мені доводилося бувати на подібних заходах. О четвертій годині я вийшла з салону краси, і попрямувала до Мистецтва Пристрасті, де Тетяна мала залишити для мене святкову сукню. У цей момент я відчула себе Попелюшкою, яка збираючись на бал, отримала від хресної сукню у подарунок. Усміхаючись цим думкам, я відчинила двері в комірчину своєї "хресної", і завмерла, побачивши її творіння.
На манекені висить шифонова сукня кольору капучино. Верхня його частина має силует летючої миші з довгими рукавами, що розширюються донизу. Від пояса йде пряма спідниця в підлогу. Особливістю цієї сукні є розсип білих перлинок: біля основи шиї й на плечах розкидані великі намистинки, що поступово заходять на рукави, де їх розмір зменшується, а кількість, навпаки, збільшується настільки, що краї рукавів повністю посипані дрібними перлами. Переодягнувшись у плаття, і взувши кремові туфельки на тон світліші за вбрання, я довершила свій образ невеличкими сережками з перлинками. Коли подивилася на себе в дзеркало, то була впевнена, що кращої сукні не можна було й бажати.
Перед тим, як піти з комірки Тетяни, я залишила конверт із грошима та підписом:

           "Дякую за казкову сукню! Помчала на бал...
                                                                                           Ваша Попелюшка."

До ресторану, де відбуватиметься урочиста вечеря, мене привезли Кирило з Іваном, бо Сашко прибув туди ще вдень для участі в останній конференції. На вході я віддала запрошення розпоряднику, і пройшла до зали, в яку стягувалась решта гостей. Більшість присутніх розбилися на невеликі групи за інтересами. Я ж, проходячи повз них, намагалася знайти Олександра. Витративши п'ять хвилин на пошуки, я помітила його у товаристві чотирьох чоловіків, один з яких сильно жестикулюючи однією рукою, щось захоплено розповідав.
Я зупинилася недалеко від їхньої компанії, так, щоб мене було не видно. Не змогла відмовити собі в задоволенні поспостерігати за чоловіком, від одного виду якого мій пульс починає прискорено битись. Не знаю, як іншим, але мені одразу впало в око, що Сашко лише вдавав, що слухає своїх співрозмовників, а сам кожні пів хвилини кидав погляд на двері. Простоявши так деякий час, я все ж таки вирішила вийти з укриття. І ось тепер з завмиранням серця чекаю, коли ж він мене помітить...
Довго чекати мені не довелося, бо вкотре кинувши погляд на двері, його очі, нарешті, вихопили мене з натовпу. Радість і захоплення, які при цьому зобразились на його обличчі, складно передати словами. Я так і залишилася стояти на своєму місці, а Сашко ж, навпаки, швидко вибачившись перед своїми співрозмовниками, почав стрімко пробиратися крізь натовп до мене.
- Ти напрочуд гарна! Я навіть сам собі заздрю. ​​– вимовляє він, одночасно пригортаючи мою руку до своїх губ, і цілуючи зап'ястя.
- Дякую, але дивлячись на тебе, я не почуваюся ущемленою. – з усмішкою відповідаю я.
Адже він, і справді, має чудовий вигляд: стильний темно-синій костюм-трійка ідеально сидить на ньому.
- Ходімо, незабаром розпочнеться урочиста частина. - промовив Олександр.
Урочистою частиною виявилась роздача різноманітних нагород учасникам конференції. Фірма Олександра теж здобула одну з таких відзнак. І хоча я не дуже розуміла всіх тонкощів критерію відбору переможців, мені все одно було цікаво спостерігати за тим, що відбувається.
Був лише один момент, який здався мені дивним: за кілька столів від нашого в оточенні трьох чоловіків сиділа дуже ефектна блондинка, і періодично кидала погляди у наш бік. Спочатку подумала, що мені це здалося, але через якийсь час стало зрозуміло - я не помилилася. Зрештою, теж вирішила придивитися, можливо, ми знайомі? Роздивившись її більш уважно, з упевненістю можна було сказати, що вона неймовірно красива. Обличчя жінки обрамляє розпущене волосся медового кольору, ідеально укладене великими хвилями, а правильні риси обличчя майстерно підкреслені косметикою. Єдине, що її псує – це складка між бровами, яка періодично з'являється на її бездоганному обличчі та підібгані губи. Вирішивши для себе, що ми з нею незнайомі, адже навряд чи я б забула таку зовнішність, одразу втратила до неї інтерес.
Коли всі нагороди знайшли своїх лауреатів - урочиста частина закінчилася. Після цього на сцені з'явилися музиканти, та зазвучала мелодія, змінивши атмосферу у залі. В цей вечір ми багато танцювали з Олександром і я навіть не помітила, як пройшов час. Вже під кінець вечора, коли Сашко залишив мене ненадовго одну, до мене підійшла та сама білявка.
- Ну привіт! - пролунало з глузуванням у голосі.
- Здрастуйте, ми знайомі? - вирішила я все-таки уточнити.
- Ні, але про тебе я наслухана... А ти, правда, не знаєш, хто я?
І мене обдарували таким оцінювальним поглядом, що стало ніяково.
– Ні. - ствердно вимовила я. 
- У нас із Сашком були стосунки до того, як він почав інтрижку з тобою. Я навіть більше скажу: він зробив мені пропозицію. Ну а я, зі свого боку, зроблю все, щоб ти зникла з його життя! А точніше сказати - з нашого життя. Тим більше я маю для цього вагомий аргумент, але це тебе вже не стосується. У твоїх же інтересах не мішатись у мене під ногами. - кинувши мені все це в обличчя, вона розвернулась і просто пішла.
Коли я залишала ресторан, збігаючи сходами вниз, то вдруге за сьогодні відчула себе Попелюшкою.  Наче в одну мить казка для мене закінчилася. Може, я сама собі все це навіяла? Ось тільки принц все ж таки мене наздогнав...
Не встигла я зробити кілька кроків тротуаром, як біля мене зупинилася машина, з якої вийшов Олександр. Підійшовши впритул, він обійняв мене за плечі, змушуючи зупинитися, і промовив:
- Сашо, нам треба поговорити! – так безапеляційно і так знайомо це пролунало.
Я й сама розумію, що стосунки краще з'ясовувати одразу, особливо після сумного досвіду з Андрієм. Тому, не чинячи опір, сіла в машину.
- Так і знав, що ти втечеш, коли побачив Аліну поряд з тобою. – сівши за кермо, сказав Сашко.
- Отже, Аліна? - уточнюю, розглядаючи скло перед собою, розмитим поглядом.
- Так. Ми з нею зустрічалися до того моменту, як я вперше побачив тебе на сцені. Після цього я дав їй зрозуміти, що між нами все закінчено.
- Вона сказала, що ти їй освідчився. - стримуючи хвилювання у голосі, промовляю я.
- Ну тоді, може, вона повідомила, що відповіла мені відмовою? - з сарказмом уточнив Саша, але при цьому було зрозуміло, що він направлений не в мій бік, а призначався тій самій Аліні.
Я розгублено подивилася на Сашка: він теж відірвав погляд від своїх рук, які лежали на кермі, і глянувши на мене, стомлено пояснив:
- Сашо, я робив їй пропозицію десять років тому, і вона мені відмовила. Ми з Аліною разом навчалися в інституті. Вона була королевою курсу, за якою вбивалася більшість чоловічого колективу, не виключаючи викладачів. Але мені "пощастило" - я став єдиним, до кого вона знизилась. Як за законами жанру: вона з дуже забезпеченої сім'ї, а я ж на той момент підробляв на фірмі менеджером, і багато їй дати не міг. І все ж таки зважився зробити їй пропозицію на випускному. Як ти вже знаєш - вона мені відмовила. Але через роки, коли я став на ноги, ми знову зустрілися з Аліною. Це й не дивно, адже її батько один із моїх основних конкурентів у бізнесі. Тому ми почали часто перетинатися з нею на таких заходах, як сьогодні. Не буду заперечувати, що після її відмови на випускному я мріяв, що колись вона сама до мене прийде. І цього разу ініціатива, дійсно, виходила від Аліни. Наші з нею стосунки почалися знову, але я відчував, що мої почуття до неї залишилися в минулому. Аліна й сама це розуміла і не рідко закочувала з цього приводу скандали. Але ще тоді на випускному, я її попередив про те, що пропозицію роблю лише один раз і ніколи більше її повторювати не буду. Схоже, вона не сприйняла ці слова серйозно. 
Почувши все це, я полегшено зітхнула, і вже простягла руку, щоб доторкнутися до Сашка, як він пригнічено промовив:
- А сьогодні вона мені повідомила, що вагітна, і стверджує, що я батько дитини.
Так і не доторкнувшись до Сашка, моя рука зависла в повітрі. Значить, це той самий аргумент, про який вона говорила?
- Сашо, я майже впевнений у тому, що це не так. Аліна могла придумати все це, щоб привернути до себе увагу, адже я останнім часом її ігнорував.
- Але є ймовірність того, що це може виявитися правдою? - запитую я. 
- Я збираюся з'ясувати це найближчим часом. - ствердно відповідає Олександр.
- Відвези мене додому, будь ласка. – стомлено, прошу я.
По дорозі додому я все розмірковувала над тим, що невже все так і закінчиться навіть не встигнувши початися? Навіщо тоді доля взагалі нас з ним звела? Коли під'їхали до будинку, Сашко заглушив мотор, і ми просто сиділи в тиші. Довго сиділи, ніби передчували, що це наша остання зустріч.
Мовчання перервала я:
- Я тебе попрошу: поки ти все не з'ясуєш - не дзвони мені. А якщо те, що Аліна сказала виявиться правдою - більше не шукай зустрічей зі мною.
- Чому? - то стискаючи, то розтискаючи руки на кермі, пригнічено питає Сашко.
-Тому, що ми обидва знаємо: ти не зможеш покинути жінку, яка вагітна від тебе. І ми обидва знаємо, що ти не дозволиш народитися своїй дитині незаконнонародженою. - сказавши все це, я вийшла з машини, і рушила у бік будинку, жодного разу не обернувшись.
Відчинивши двері квартири, я одразу зняла туфлі й босоніж пройшла на кухню. Сівши на диван у своїй "бальній" сукні, і поклавши голову на спинку, я почала розглядати тіні, які відкидають вуличні ліхтарі через вікно на стіни. Час зупинився... 
У такому стані мене застала Віка, котра повернулася з роботи в клубі. Звичайно, вона витрусила з мене всю сьогоднішню історію "Попелюшки". Вона цілком могла в кінці моєї розповіді все резюмувати однією фразою: "Я ж тебе попереджала!". Проте вона цього не зробила. Навпаки, подруга змогла знайти слова втіхи, від яких трохи, але стало легше.