Глава 16

Зайшовши додому натрапила на Вікторію, яка вже почала хвилюватись, де це я зникла після вистави? Довелося їй все розповісти: про Олександра, про прогулянку на яхті та його пропозицію. Вона одразу ж закидала мене питаннями. Чи планую я продовжувати спілкування з Олександром? Як я вчиню з Андрієм? І таке інше.
Але вся проблема в тому, що я й сама не знаю відповіді на ці питання. Якось все швидко сталося. То в моєму житті не було жодного чоловіка, то одразу двоє.
Залишивши подругу в повному невіданні щодо своїх планів, пішла до себе в кімнату. І щойно моя голова торкнулась подушки, на телефон прийшло повідомлення:

"Доброї ночі, спокуслива Шахерезадо! Ти займаєш всі мої думки й заважаєш працювати. Але я радий цьому.
PS: Готую сюрприз для тебе...".

Повідомлення було від Андрія. Я написала йому відповідь:

"Дякую за такі теплі слова. Сподіваюся, що твоя робота все ж не дуже постраждає.

PS: Заінтригував!".

Після цього непомітно для себе почала порівнювати між собою Олександра та Андрія. Одразу впадає в око те, що вони зовсім не схожі один на одного. Наскільки мені було легко та невимушено спілкуватися з Андрієм, настільки непросто та неоднозначно з Олександром. Андрій тільки спочатку здався мені трохи нахабним, але потім він поводився м'яко і ненав'язливо. А от Олександр завжди був безапеляційним і діяв з натиском. Хоча я маю визнати, що остання зустріч з ним мені сподобалася. Але все одно в присутності Олександра я майже весь час, як на голках. Тому, як відповісти на його пропозицію поки не вирішила і, нарешті, заснула.
Ранок неділі почався з того, що Вікторія залетіла до моєї кімнати з величезним букетом еустоми блідо-рожевого кольору.
- Тримай! Щойно кур'єр приніс. Від когось із твоїх шанувальників. Ох і взяли вони тебе в оборот, Санюто! – похитавши головою, каже Віка.
Взяла букет у руки, піднесла до обличчя та вдихнула легкий аромат.
- Ммм... – прошепотіла я від задоволення.
– Від кого хоч букет? Від першого чи другого? – трохи подумавши, Віка додала – чи вже від третього?
- Поняття не маю. - знизуючи плечима, відповідаю я.
- Там є записка... - запускаючи руку в букет, подруга дістає маленьку листівку, і передає мені.
На карточці написано: "Чекаю від тебе відповіді! Сподіваюся, що вона буде позитивною... Твій тезка."
– Ну, від кого? - знову нетерпляче запитує Віка.
– Від Олександра.
- Що робити будеш?
Я неоднозначно знизала плечима, і знову піднесла квіти до обличчя.
- Все зрозуміло з тобою. Гаразд, пішли снідати.
Після сніданку Віка почала збиратися на чергове побачення, а я вирішила побути сьогодні вдома та зайнятися прибиранням. Поки наводила чистоту в кімнатах, думками весь час поверталася до вчорашньої зустрічі з Олександром. Тим паче, що букет еустоми, який весь час траплявся мені на очі, тільки сприяв цьому. Закінчила прибирання ближче до обіду, після чого вмостилася за комп'ютер й почала переглядати в інтернеті відео з танцями, щоб нарешті визначитися з наступним номером для Мистецтва Пристрасті. Через дві години перегляду безлічі роликів, так і не змогла зробити вибір, тому вирішила перепочити. Пішла на кухню, заварила собі зелений чай, і тільки-но зібралась його пити, як у цей момент задзвонив мобільний: на екрані з'явився невідомий номер.
Взяла слухавку:
- Алло.
- Привіт, Олександро! - почула я голос свого тезки.
- Добрий день. Ви й номер мого телефону знаєте? - поставила я запитання, на яке і так вже знала відповідь.
- Грішний, каюсь... - без краплі каяття вимовляє тезка і додає. - Хочу запросити тебе сьогодні на вечерю.
- Ви знову форсуєте події, Олександре? - з іронією запитую я.
- Анітрохи! Я провів в очікуванні всю сьогоднішню ніч та половину дня, а це – нескінченно довго!
Я не змогла стримати посмішки від таких слів, остаточно переконавшись, що мені приємна увага цього чоловіка.
- То що, Олександро? Ти нагородиш мене позитивною відповіддю за муки очікування?
- Добре, я згодна.
- Буду в тебе за годину. - сказав Олександр, і одразу поклав слухавку, не давши можливості передумати.
«У мене лише одна година!» - дзвеніло в моїй голові, поки я швидко приймала душ, сушила волосся, і наносила легкий макіяж. Коли підійшла до шафи, вже знала, що одягну свою улюблену сіру сукню, яку мені колись зв'язала гачком мама. Верхня частина сукні-футляру, завдяки вирізу човником, трохи відкриває плечі. Довжиною плаття трохи нижче колін. Спина, рукави, та частково ліф сукні виконані красивим мереживним візерунком. 
Закінчивши збори, визирнула у вікно: під під'їздом уже стоїть машина Олександра. Накинувши зверху плащ, я поспішила на вихід. Коли вийшла на вулицю, Олександр покинув машину, і теж пішов мені на зустріч. В руках він тримає величезний букет з різнокольоровими тюльпанами.
- Це тобі. - каже він, вручаючи мені квіти.
- Дякую. І за ранковий букет також. - промовляю я.
Після цього ми сіли в машину і поїхали вечеряти в грузинський ресторан. Коли зайшли всередину, стало зрозуміло, що Олександр тут частий гість, тому що весь персонал ставиться до нього дуже шанобливо і всі знають його ім'я та по батькові. Як тільки ми зробили замовлення, Олександр звернувся до мене:
- Ми не дарма приїхали саме сюди.
- Чому? – з цікавістю питаю я.
-Ти говорила, що танці – це твоя пристрасть. І я захотів показати, що являється моєю пристрастю. Так ось – це Грузія.
Олександр розповів мені, що в Грузії живуть його тітка з чоловіком та двоюрідні брати, і він дуже часто в дитинстві бував там. Для нього Грузія – це друга Батьківщина. Коли він розповідав про часи, які провів в цій країні - я почала краще розуміти звідки в нього такі манери. Він явно багато перейняв у кавказьких чоловіків. 
Через деякий час у ресторані почалася розважальна програма і це було щось! Спочатку на імпровізованій сцені виступив чоловічий хор, який співав так, що по шкірі забігали мурахи. А потім на сцені з'явилися танцюристи і я повністю відволіклась на їхній виступ.Танцювали троє: двоє чоловіків та одна дівчина. Це було схоже на дуель за серце гірської красуні. Відірвати погляд від сцени було просто неможливо. Коли танець закінчився - зал вибухнув оплесками. Я й сама не переставала плескати в долоні, доки артисти не зникли за лаштунками. 
Ще під час виступу у мене народилася ідея наступного номера для Мистецтва Пристрасті. Після цього я повернулася до Олександра, і зрозуміла, що весь цей час він спостерігав за мною. Я настільки захопилася виступом артистів, що практично забула, де я, і з ким знаходжуся.
- Ти навіть не уявляєш наскільки твоє обличчя було натхненним, поки ти дивилася цей виступ.
- Хіба можна було дивитися на них по-іншому? - ще перебуваючи під враженням питаю я.
- Я думав, що таких, як ти вже не існує... - промовив Олександр, і при цьому не переставав гіпнозувати мене поглядом.
Обстановку розрядив офіціант, який підійшовши до нашого столика, запитав:
- Олександре Миколайовичу, каву подати, як зазвичай на балкон?
- Що ти будеш: каву чи чай? Чи ще щось? – звернувся до мене Олександр.
- Зелений чай, будь ласка. - відповіла я.
- Через п'ять хвилин чай і кава будуть подані, - сказав офіціант і зник. 
Ми з Олександром пройшли на балкон з видом на внутрішній дворик ресторану, посередині якого встановлений гарний триярусний фонтан. Поручні балкона обплетені диким виноградом, а по периметру розставлені затишні плетені меблі. На мій подив, крім нас тут більше нікого не було. Офіціант приніс наше замовлення, і ми почали пити напої під дзюрчання фонтану. Десь через десять хвилин у внутрішньому дворику ввімкнули підсвічування. Гірлянди ліхтариків, що розвішані на деревах зараз схожі на сотні цвіркунів.
- Як красиво! - не втрималася я, і підійшла до поручнів балкона.
Через кілька миттєвостей, відчула, як Олександр опинився за моєю спиною, причому дуже близько, тому що я відчуваю його дихання на своєму волоссі. Ще через секунду долоні чоловіка лягли на поруччя по обидва боки від мене, і я опинилася в кільці його рук, відчувши, як прискорено забився мій пульс.
- Сашо... 
Почувши низький шепіт, я повільно повернулася, але відірвати очі від підлоги ніяк не могла.
Олександр однією рукою підняв моє обличчя за підборіддя, і я таки на нього поглянула. Декілька нескінченно довгих секунд ми просто дивилися один на одного, а потім він, взявши моє обличчя у свої долоні, поцілував. Я одразу ж відчула смак кави, нещодавно випитої Олександром. І якщо донедавна я не дуже любила цей напій, то зараз мені сподобався його смак у поєднанні з поцілунком. Спочатку він був ніжним ніжним, до запаморочення, але потім руки чоловіка перемістилися мені на потилицю, і він поглибив поцілунок, ставши більш вимогливим. Як довго це тривало, я не змогла б відповісти, але Олександр завершив поцілунок так само ніжно, як і почав. В кінці, відсторонившись, він знову глянув мені в очі, та промовив:
- Нарешті ти зі мною: загадкова Кармен, спокуслива Шахерезада, та витончена балерина.