Глава 12

У четвер день пройшов як завжди, а на вечір знову була запланована зустріч з Андрієм. Проте в обід він мені передзвонив, і повідомив, що завтра має відлітати до Іспанії у відрядження про яке він зовсім забув. І ось тепер йому доведеться витратити час, який залишився на підготовку до поїздки. По голосу було зрозуміло, що він дуже засмучений через це відрядження. Хоча мені здавалося, що побувати в Іспанії – це в будь-якому випадку чудово навіть у робочих справах. Але, коли сказала про це Андрію - він не поділив моїх думок. До того ж умовив мене приїхати завтра до аеропорту, щоб провести його. Та, як він сказав: "Скрасити його вимушений відліт".
І ось, наступного дня, я їду в таксі дорогою в аеропорт, а точніше стою в пробці дорогою в аеропорт. Розумію, що злісно запізнююся: ще трошки й можна буде повертати назад. Даремно тільки Андрій заплатив за таксі в обидва боки. Про це я дізналася, коли сіла в машину. Не знаю, що допомогло: добірні лайки таксиста, який проклинав на чому світ стоїть життя в мегаполісі, або те, що я майже протерла дірку на циферблаті годинника, дивлячись на них кожні дві хвилини, але ми встигли!
Щоправда, до відльоту залишилося буквально сорок хвилин, і я підбігла до Андрія, коли він уже збирався йти на посадку. Мене вразив його погляд в той момент, коли він мене побачив. Це був погляд дитини, яка отримала довгоочікувану іграшку на День народження. Я навіть не думала, що для нього це було так важливо. Андрій тепло посміхнувся, і ніби не вірячи своїм очам, вимовив:
- Ти все ж прийшла...
- Я ж обіцяла, - кажу я. - Вибач. Ми застрягли в пробці, я взагалі думала, що ми не встигнемо. До речі, дякую, що сплатив за таксі, але не варто було цього робити. - додаю з легким докором.
- Що значить не варто? Ти не уявляєш, як мені приємно, що ти зараз тут. – дивлячись на мене, каже Андрій.
Не витримую його прямого погляду, і зніяковівши відводжу очі.
- Саше, можеш зробити мені ще одну послугу? - з благанням у голосі, вимовляє Андрій.
– Яку? - підводячи очі, з цікавістю питаю я.
- Скажи мені ким ти будеш сьогодні на сцені Мистецтва Пристрасті? Через це безглузде відрядження мені доводиться пропустити твій виступ.
- Шахерезадою, - витримавши невелику паузу, посміхаючись, відповідаю я.
Після чого мені почулося, як він промовив собі під ніс: "Ну погань! Навіть тут йому щастить!". 
Вирішую уточнити, про що це він:
- Що ти сказав?
- Не звертай уваги. Впевнений: сьогодні буде на що подивитись, – з досадою каже Андрій. – Але нічого, я щось придумаю і все одно побачу цей танець...
В цей момент голос диктора сповіщає про закінчення посадки на рейс до Севільї і я говорю:
- Тобі вже пора. Щасливої ​​дороги.
- Дякую, до зустрічі... - з деяким сумом у голосі вимовляє Андрій, і повертається, щоб піти.
Я теж попрямувала до виходу, але встигла зробити лише кілька кроків, як сильна рука спіймала моє зап'ястя і вже за секунду я опинився в міцних чоловічих обіймах. Таких міцних, що важко дихати. Я була впевнена, що в цей момент Андрій мене поцілує. Але він просто тримав мене в руках, легенько торкаючись губами мого волосся. Минуло не менше хвилини, перш ніж він заговорив. При цьому його голос був хрипким від хвилювання:
- Пообіцяй мені дещо...
– Що? – тихо питаю я.
- Ні в кого не закохуватися, доки мене не буде! 
Почувши це несподіване прохання, я розгубилась. Причому настільки, що в мене вирвався нервовий смішок. Після якого Андрій ще сильніше притягнув мене до себе і з натиском повторив своє прохання:
- Пообіцяй мені, Олександро!
Мені нічого не залишалося, окрім пообіцяти йому це. Тим паче його прохання ніяк не суперечить моїм власним планам: я не збираюся ні з ким більше знайомитись, а тим більше закохуватися. Лише після цього Андрій мене відпустив.
По дорозі з аеропорту я все обмірковувала його прохання, а точніше мотиви, які його викликали. Невже Андрій встиг так сильно до мене прив'язатися? Можливо, Віка помиляється, вважаючи, що всі заможні чоловіки, які відвідують наш клуб, мають на меті двозначні цілі? І вирішила для себе - час покаже...
Тим більше зустрічі з Андрієм відволікали мене від сумних думок про те, що після виступу в ролі Баядерки поки ніяких змін у моїй театральній кар'єрі більше не передбачається. Христина ще перебуває на лікарняному, але повернулися з гастролей інші балерини, між якими й розподілили її ролі. Про мої заслуги вже встигли забути, не рахуючи деяких колег, які спочатку мені явно заздрили, а тепер відкрито зловтішалися. Заради справедливості треба сказати, що були й ті, хто мені співчував. Але навіть не знаю, що було легше перенести знущання чи жалість. Наскільки у мене виходило, вдавала, що мене не займає ця ситуація. Хоча насправді ще як займає! Саме тому я з нетерпінням чекаю сьогоднішній вечір і свій вихід на сцену Мистецтва Пристрасті з сольним номером.