Глава 11

За п'ятнадцять хвилин до початку обідньої перерви двері в кабінет генерального директора компанії "Netishev Logistic Co." різко відчинилися і з гуркотом ударилася об стіну. Олександр, який у цей час читав щомісячний звіт про роботу філій компанії, спочатку підняв очі, щоб подивитися на зухвалого відвідувача, а потім і брову, ніби запитуючи: "Що б це могло означати?". Його зовсім не здивувало те, що порушником його спокою став виконавчий директор фірми, бо ніхто інший зі співробітників компанії на таке б не зважився.
Водночас Андрія анітрохи не збентежив суровий погляд Олександра. Він підійшов до столу, оперся об нього руками, та дивлячись в обличчя друга, сердито спитав:
– Скажи, як ти це робиш?
– Роблю що? - спокійно уточнив Олександр.
- Примудряєшся так прораховувати свої ходи?
- Взагалі, це одна з основ успішного бізнесу. А в чому суть претензії? - так само незворушно запитує Олександр.
- А суть претензії ось у чому: звідки ти знав два місяці тому, що завдяки відрядженню до Іспанії зможеш мене нейтралізувати, а після цього сам почнеш залицятись до Олександри? 
Після цієї фрази в кабінеті повисла гнітюча тиша, а чоловіки почали міряти один одного важкими поглядами. Першим порушив тишу Олександр:
- Ти прекрасно знаєш, що претензія безпідставна! Два місяці тому, коли планувалося це відрядження, ні ти, ні я не були з нею знайомі. Мало того, ми обоє навіть не знали про її існування.
- Та знаю я все це! Але мені від цього не легше, - відсунувши стілець, і сівши на нього, злісно вимовив Андрій, а потім вже спокійніше додав. - Я геть забув про це бісове відрядження. І тепер, коли я поїду - ти розпочнеш наступ. Чи не так? А я ще думав: чому ти притаївся і нічого не робиш?
- На відміну від тебе, я не забув про це відрядження. Саме тому не заважав вам. Я вирішив, що це буде справедливо: спочатку надати Олександрі можливість по черзі поспілкуватись з кожним із нас, а потім дати їй право вибрати між нами.
- Бачу в тебе вже все сплановано, – із сарказмом промовляє Андрій, а потім складає руки на грудях, і відкидаючись на спинку стільця, запитує. - Може й дату вашого з нею весілля одразу назвеш? 
- А ти що вже сходиш з дистанції? – з недовірою уточнює Олександр.
Андрій різко підіймається зі стільця і прямує до дверей.  Біля виходу він розвертається, і дивлячись на друга з упевненістю вимовляє:
- Не дочекаєшся! - з неприховуваною зловтіхою додає. - А як же Аліна? Вона ж досі чекає, що ти одружишся з нею!
- Аліна була попереджена ще десять років тому, що пропозицію вийти заміж я роблю лише один раз. – холодно відповідає Олександр.
Після чого Андрій повертається, береться за ручку дверей, але завмираючи на секунду, ставить ще одне питання через плече:
- Як ти вислідив Сашу?
- Дав завдання начальнику відділу безпеки. - почулося за спиною.
- Я так і думав, - сухо відзначив Андрій, а потім виходячи з кабінету наостанок додав. - Буду в Севільї - подзвоню.