Глава 3

Заходжу до нашої жіночої гримерки і бачу, як дівчата стовпилися біля екрана монітора, який встановлений тут для того, щоб ми могли стежити за тим, що відбувається на сцені і не пропускали свій вихід. Панночки щось бурхливо обговорюють, але побачивши мене, швидко підбігають. Першою починає Віка:
- Санюто (так мене тут всі кличуть, а ще: Алексою, Сашунею та Лекснадрою), це було геніально! Ну і, як то кажуть: "Учень перевершив вчителя". - витираючи імпровізовану сльозу, каже Вікторія.
Річ у тому, що Віка мій тренер з танців на пілоні. Два роки тому я вирішила спробувати себе в цьому виді танцю і потрапила до неї на заняття. Мені дуже сподобалося та й Віка була задоволена моїми успіхами. А через рік вона навіть запропонувала мені самій почати навчати нову групу, оскільки сама Віка вже не встигала розриватися між роботою в нічному клубі та танцювальною школою. Так я почала викладати танець на пілоні. 
З того часу ми так здружилися з Вікою, що навіть почали разом винаймати квартиру. Все ж таки вдвох дешевше та й веселіше. І в  "Мистецтво Пристрасті" я теж завдяки Віці потрапила. Одна з танцівниць звільнилася, тому їм знадобилася заміна, ось подруга мені і підкинула цю ідею. Я, звичайно, дуже довго сумнівалася, але Віка вміє вмовляти. Чи немалим аргументом "за" був, звісно, ​​гонорар за виступи.  Але вирішальним для мене було не це. Першим і найголовнішим плюсом була можливість сольного виступу на сцені - це те, чого я  позбавлена в ​​балеті. 
Так, я професійна балерина, яка танцює на сцені нічного клубу. Звучить, мабуть, дещо суперечливо, але мене саму, ця думка вже не так шокує. Ще одним позитивним моментом у цій роботі була можливість самій вигадувати собі танець. Тим більше після вдалого виходу Афродіти Славко повністю мені довіряв і заохочував усі мої ідеї. Але про те, що я балерина, знає лише Віка. Річ у тому, що у театрі, в якому я працюю, дуже суворо стежать за репутацією танцюристів.  Якщо потрапити в ситуацію, яка може скомпрометувати  - звільнять за одну мить. Саме тому я одразу поставила Славкові умову про маску та своє інкогніто під час виступів в його клубі.
- Не вигадуй, Віко. Мені ще далеко до тебе. - тихо відповідаю я.
- Та кинь ніяковіти, Алекс. Ми тут багато чого бачили. Але ти - це щось! - натхненно говорить Катя (теж, до речі, одна з учениць Віки).
Взагалі, колектив тут чудовий: всі дівчата та й інші співробітники клубу дуже доброзичливий народ. Чого не скажеш про стосунки у нашій балетній трупі. Там завжди дуже жорстка конкуренція між танцюристами та боротьба за головні ролі у виставі.
- А ідея з аукціоном також твоя? - райдужно питає Софія, але, отримавши ліктем під ребра від Віки, невдоволено вимовляє. - Ай! Що я такого сказала?
- Який аукціон? - запитую я, відчуваючи щось недобре.
- Вибач, Санюто, я тобі не казала, бо знала, що засмутишся. А я не хотіла псувати тобі настрій перед виступом. Аукціон придумав Славунчик. Минулого разу через шарф Афродіти в залі мало бійка не почалася, а потім якийсь чоловік викупив його у Славунчика за кругленьку суму. Тоді він і придумав продавати речі, які ти кидатимеш зі сцени на аукціоні серед відвідувачів клубу.
- Так ось чому він сьогодні мене так умовляв кинути щось зі сцени, як минулого разу. Говорив, що це дуже ефектно виглядає, а я й повелася. - сердито вимовила я.
В цей момент, легкий на згадці, у дверях з'являється Славко. Побачивши мій вираз обличчя, він одразу віддає команду:
- Дівчатка, вийдіть-но, будь ласка, на кілька хвилин. Мені треба поговорити з Олександрою. 
Всі дівчата йдуть, а Віка, зупинившись біля дверей, робить мені кулаком жест, що підбадьорює (типу тримайся, мати) і виходить. Тільки я збираюся відкрити рота, щоб вилити свій праведний гнів, як В'ячеслав підіймає руки вгору, ніби здаючись на мою милість, і швидко вимовляє:
– Десять відсотків від продажу твої!
Я спочатку навіть розгубилася, настільки несподіваною виявилася ця пропозиція. А Славко, скориставшись цим, одразу продовжив:
- Я все одно збирався підвищити твій гонорар, оскільки завдяки тобі у нас збільшилась кількість відвідувачів. Але повір мені, на аукціоні ти заробиш набагато більше. І потім, я ж не порушив умови нашого договору. Ти, до речі, так і не хочеш мені розповісти, чому приховуєш своє обличчя? Сподіваюся, тебе не розшукує поліція?
Я заперечливо похитала головою, закусивши губу, щоб не розсміятися. Знав би він справжню причину.
- Ну як хочеш. Можеш і не говорити, - спокійно каже В'ячеслав. - Але ми з тобою домовились?
Киваю головою на знак згоди.
- Ну от і добре. Ти вже вигадала наступний номер?
- Так, за два тижні все буде готово. Тетяна вже працює над моїм новим костюмом. - відповідаю я.
- Чудово. Ну, тоді, у мене все, - каже він та йде до дверей, але зупиняється і так, як би між іншим, вимовляє. - Санюто, зовсім забув, там з тобою один джентльмен дуже хоче познайомитися. Він цілих два тижні до мене нагодився ходити та випитувати про тебе. Може, поспілкуєшся? Чоловік він нормальний, можеш мені повірити!
- Спасибі, але ні! - твердо говорю я.
- Ну як знаєш, - промовляє В'ячеслав і додає. - Тільки тоді, про всяк випадок, з будівлі виходь через кухню, а то можуть чатувати біля виходу з клубу.
- Дякую дуже! – щиро відповідаю я.
- Немає за що. Ти, головне, не забудь продумати, що наступного разу кидатимеш у зал після виступу. - каже Славко, підморгує мені одним оком і йде.
Після розмови з ним, я швиденько зібралася і, не чекаючи розпитувань дівчаток (все одно вони всі дізнаються і без мене), втекла і від них, і від потенційного залицяльника, про якого говорив Славко через кухню нашого клубу. На якій, як завжди, панував хаос, але це тільки на перший погляд, а насправді тут все працювало як чітко налагоджений механізм. По-іншому і бути не могло, бо командує цим загоном - колишній вояка Павло, або "Капітан", як його називають наші дівчата. Взагалі, прізвиська тут є у всіх співробітників, крім ді-джея Олексія, який чомусь активно цьому чинить опір. Так от, "Капітаном" Павло став, бо раніше служив коком на морському військовому судні, але був комісований за станом здоров'я.  Незважаючи на це Павло залишився відданим своїй улюбленій справі і нині "служить" на кораблі, що зветься "Мистецтво Пристрасті". Його військове минуле залишило незгладимий відбиток на манері  спілкування і тому, побачивши, як я крадусь уздовж стіни, Капітан скомандував:
- Лександро, стояти струнко! Раз-два!
Щось сьогодні до моєї скромної персони занадто багато уваги - подумалось мені. З виразом невинної усмішки повертаюся до нашого шеф-кухаря.
- Знову вирішила втекти без вечері? - уперши руки в боки, питає він.
Річ у тім, що наш Павло дуже відповідально ставиться до місії забезпечення харчуванням персоналу клубу. У його розумінні: хто погано їсть, той погано працює. Хоча наші дівчата дуже люблять його кулінарні вишуканості. За це Славко постійно бурчить на Павла, переживаючи, що він нас відгодує і ми зламаємо йому пілон.
- Павлуню, я так втомилася, що їсти зовсім не хочеться. - якомога сумніше, промовляю я. 
- В те, що ти втомилася – вірю, а що їсти не хочеш – не вірю! Ми всі тут бачили, як ти брязкала своїми кістками на пілоні. Не розумію на  що в тобі чоловіки спокусилися. На ось салат з травою, пощипаєш вдома, Кізонько моя. 
І Павло простягає мені заздалегідь підготовлений лоток.
- Дякую тобі дуже! Бувай.
Беру лоток, і нумо бігти до дверей, поки наш Капітан не змусив мене поїсти "нормальної" їжі прямо на кухні. Адже він не знає, що в мене, як у балерини, особлива дієта. Не те щоб я у всьому себе сильно обмежувала, але все ж на ніч намагаюся не переїдати. Беруся за ручку дверей і чую за спиною єхидний голос Павла:
- Алекс!
Поки стою спиною, закочую очі до стелі з думкою: все ж таки не встигла! Прийнявши ангельський вираз обличчя, повертаюся і бачу усміхнене обличчя Капітана, який, мабуть, здогадався про мої думки. І тут він каже:
- Насправді виступ – супер! - тримаючи при цьому праву руку з піднятим нагору великим пальцем.
Я посміхнулася, надіславши йому повітряний поцілунок, й вийшла за двері.
Додому доїхала швидко. Квартиру ми з Вікою вибрали в районі, який знаходиться приблизно в тридцяти хвилинах їзди на метро від нічного клубу і на такій же відстані від танцювальної школи. Вдома спочатку прийняла душ, потім повечеряла салатиком, за який подумки ще раз подякувала нашому Капітану, адже поки доїхала додому все-таки встигла зголодніти. І, нарешті, лягла спати. Віку можна було сьогодні не чекати, бо вона разом з Катею та Софією вирішили завіятися у караоке після роботи. Пропонували й мені, але завтра вранці мені треба бути на репетиції у театрі, тому я відмовилася.