Глава 2

Щотижнева п'ятнична нарада в компанії "Netishev Logistic Co." добігала кінця. Як завжди, були підбиті підсумки тижня, що минає і позначені плани на найближче майбутнє. Власник і генеральний директор вищезгаданої фірми роздавав останні вказівки:
- Сергію Петровичу, переконливе прохання: нехай співробітники юридичного відділу, керівником якого Ви являєтесь, доопрацюють контракт з доставлення сільгосптехніки в південний філіал "Меліоратор ЛТД"!
На що начальник юридичного відділу, не підіймаючи очей від столу, тихо відповів:
- Олександре Миколайовичу, сьогодні все буде виправлено.
- У понеділок вранці чекатиму контракт з внесеними правками! - жорстко сказав генеральний і додав. - Нараду закінчено. Можете бути вільні.
І, коли всі керівники ключових підрозділів фірми почали підійматися з-за столу, прозвучала фраза:
- А Вас, Андрію Валерійовичу, я попрошу залишитися!
Андрій Валерійович, який майже покинув своє місце, знову опустився в крісло, з виразом обличчя: "Я так і знав, що цим скінчиться". А, коли всі інші, максимально швидко вийшли з кабінету, щоб їх теж не зачепило рикошетом, Андрій Валерійович вирішив почати першим:
- Це через "Вієр Текстиль"?
- Так. – прозвучала коротка відповідь.
- Я так розумію, що Ялецький тільки що через мене віддувався? Ти вирішив зігнати накопичену на мене злість на цьому бідоласі?
- Так, - знову прозвучала однозначна відповідь, а через декілька секунд, Олександр все ж додав. - Хоча його підлеглі теж напартачили, тому профілактика йому не завадить. І все ж, Андрію, що з тобою відбувається? Останні кілька тижнів, я тебе не впізнаю! Спочатку ти не проконтролював оплату з "Грін Флора", тепер "Вієр Текстиль". Ми, звичайно, друзі, але як це...
- Я закохався! - не давши договорити своєму другові, відповів Андрій.
Повисла недовга пауза, після якої прозвучало:
- А я, і правда, вже почав думати, що у тебе щось серйозне сталося.
- Можеш мені не вірити, але я, дійсно, запав!
- Раніше тобі це не заважало працювати. - сухо відповів Олександр.
- Ти не розумієш, вона незвичайна!
- Це щось новеньке, - вже більш доброзичливо відреагував Олександр. - Раніше максимум, що від тебе можна було почути про жінок, так це: "досить мила дівчинка" або "гаряча штучка". Хто ж вона, якщо не секрет?
- Богиня...- якось приречено відповів Андрій.
- Ну, це я вже зрозумів. Оскільки проста смертна не змогла б приборкати такого досвідченого Казанову як ти. І все ж, я її знаю?
- Ні. Я тобі більше скажу: я сам її не знаю! - сказав Андрій і театрально опустив голову на свої руки, які лежали на столі.
- В якому сенсі, ти її не знаєш? Ти можеш нормально пояснити? - нетерпляче промовив Олександр.
 Було видно, що ця розмова починає нервувати Олександра, який не любить ходити навкруги.
- Вона танцівниця в клубі "Мистецтво Пристрасті". - нарешті відповів Андрій.
- Ну і що в цьому незвичайного? - здивовано вимовив Олександр і додав. - Пам'ятається у тебе вже було декілька танцівниць.
- Не декілька, а лише одна! Друга була фітнес-інструктором, - невдоволено промовив Андрій і продовжив. - Якби ти бачив ЇЇ на сцені в образі грецької богині! В кінці свого танцю вона кинула в зал шаль, яка була пов'язана у неї на шиї. Так двоє чоловіків мало не зчепилися через шматочок цієї тканини, кожен хотів забрати його собі. Навіть охороні довелося втрутитися!
- Так і, що в результаті? Ти з нею познайомився?
- Кажу ж тобі - ні! Господар клубу сказав, що ця танцівниця не знайомиться з відвідувачами.
- Та годі тобі?! - піднявши одну брову, скептично промовив Олександр.
- Так. Тим більше, ти і сам знаєш, що цей клуб не позиціонує себе як бордель. Там дівчата дійсно лише танцюють, а щось більше можливо тільки за бажанням танцівниці та за межами цього закладу. Тому єдине, чого я домігся від господаря клубу: викупив у нього ту саму шаль Афродіти. Причому за немаленьку суму! 
- Навіщо? - здивовано запитав Олександр.
- Не знаю, - знизивши плечима, відповів Андрій. - Якось спонтанно вийшло. А найдивніше знаєш, що?
- Що?
- Що я навіть не бачив її обличчя. - тяжко зітхнувши, вимовив Андрій.
- Як це?
- Вона була в масці, а коли закінчила танцювати, багато хто з зали почав просити, щоб вона зняла її. Не зважаючи на це, Афродіта підійшла до краю сцени, відв'язала шаль, та кинувши її в зал, втекла, так і не показавши свого обличчя. Але ти знаєш, Сашку, це так розігріло мою цікавість і фантазію, що останні два тижні, я майже увесь час думаю про цю грецьку богиню!
- Та невже?! А я вже було гадав, що такому як ти, криза середнього віку не загрожує. - з широкою посмішкою на обличчі промовив Олександр.
- Смійся, смійся над нещасним закоханим, бездушний чоловіче. - примруживши очі, сказав Андрій.
Дана промова викликала черговий напад сміху в Олександра. Закінчивши сміятись, він сказав:
- Та я, ні на секунду не повірю, що у тебе це серйозно. Ти вже сотні разів був закоханий, проте, жодного разу ця закоханість не тривала довше ніж два-три місяці.
- Цього разу все по-іншому! - стояв на своєму Андрій.
- І це від тебе я вже чув, - стомлено зітхнувши, сказав Олександр, а потім промовив. - Втім, що ти збираєшся робити?
- Навіть не знаю, - в'яло знизавши одним плечем, відповів Андрій і додав. - Протягом двох останніх тижнів, я та мої помічники оббили поріг цього нічного клубу, але так нічого і не дізнались. Інформацію про неї захищають, як державну таємницю!
- Тепер зрозуміло, що замість того, щоб працювати над виконанням контрактів, ти й твої помічники два тижні займалися не зрозуміло чим! - резюмував генеральний директор фірми, що знову прокинувся в лиці Олександра. 
- Хто про що, а ти, як завжди, про роботу! - закотивши очі до стелі, вимовив Андрій і, зробивши паузу, з тугою в голосі спитав. - Невже Аліна настільки вбила в тобі всю романтику?
- Настільки. – просто відповів Олександр.
- Сумно, старий. О, слухай, у мене є ідея! Поїхали ввечері разом у Мистецтво Пристрасті. Сьогодні знову ЇЇ виступ. Повір, це варто побачити! Тим паче, ми з тобою давно нікуди не вибиралися, заодно відзначимо вдалу угоду з "Меліоратор ЛТД".
Недовго повагавшись, Олександр все ж таки відповів:
- Гаразд, умовив. Тим більше цікаво подивитися на ТУ, із-за якої цінний співробітник моєї фірми втратив голову.
Увечері цього ж дня машина Олександра під'їхала до клубу під назвою "Мистецтво Пристрасті". За кермом був водій, а на задньому сидінні розмістились два друга. Побачивши кількість припаркованих автомобілів, Андрій, присвиснувши, сказав:
- Давно я такого тут не бачив! І я, здається, знаю причину цього ажіотажу…
- А точніше сказати – не знаєш, - усміхнувшись, вимовив Олександр, а, побачивши кисле вираження обличчя Андрія, додав - Адже сам казав, що не знайомий з НЕЮ.
- Повір, я пам'ятаю про це. І сьогодні ж виправлю! - впевнено промовляє Андрій.
Ввийшовши з машини, чоловіки попрямували до входу у нічний заклад. Всередині вже було досить людно і Андрій з Олександром одразу направились до своєї ВІП-ложі, яку Андрій заздалегідь забронював. На сцені вже по черзі виступали танцівниці, але вихід тієї, заради якої вони сюди приїхали, був, зрозуміло, наприкінці програми. До їхньої кімнати зайшла офіціантка і запитала:
- Ще щось бажаєте?
- Повтори віскі. – відповів Андрій.
Коли дівчина вийшла, Олександр спитав:
- Може, тобі вже вистачить? Бо ти з такими темпами ризикуєш пропустити виступ.
- Нічого я не пропущу, - відмахнувся Андрій і додав. - Мене просто дратує, що всі ці чоловіки сюди теж через неї прийшли. Та й для хоробрості не завадить, адже я, нарешті, її сьогодні побачу!
- Схоже, у тебе вже параноя. - похитавши, головою сказав Олександр.
Прийшла офіціантка, принесла ще пляшку віскі та якісь картки, пояснивши:
- Панове, якщо бажаєте, можете взяти участь в аукціоні. Під час останнього виступу танцівниця кине до зали елемент свого костюма, кожен охочий зможе його придбати. Для цього необхідно написати на картці суму, яку Ви готові будете заплатити. Виграє той, хто вкаже найбільшу ставку. Аукціон анонімний, тому просто вкажіть суму та ваш контакт, якщо Ви виграєте – з вами зв'яжуться. 
Дівчина залишила дві картки на столі й вийшла.
- А господар не промах. Бач, як підметушився, цілий аукціон придумав! - знервовано і зло промовив Андрій. 
Олександру було зрозуміло, що це вже давалося взнаки зайве випите. Він уже почав відверто нудьгувати, оскільки і так не дуже любив такі заходи, а тут ще й Андрій перебрав. Він кілька разів поривався піти, але друг не давав йому це зробити. І тут, нарешті, оголосили головний номер шоу-програми...
Світло у залі згасло, всі голоси стихли, а коли заграли перші акорди іспанської гітари на сцені з'явилася ВОНА. І буквально одразу прикувала до себе погляд. Дівчина танцювала так, ніби була тут одна, ніби в цю мить у всьому світі не існувало нічого значущого, крім неї та цієї музики. Складалось враження, що вона встигла прожити ціле життя за кілька хвилин. 
Коли танець закінчився і з зали почали лунати вигуки з вимогами, щоб танцівниця роздяглася, Олександр міг би присягнутися, що побачив під маскою Кармен приречено-сумну посмішку. Танцівниця зволікала буквально декілька секунд, а потім, зірвавши з себе спідницю, продовжила танець на пілоні. На подив, цей танець теж був майстерно виконаний: без вульгарності та дуже оригінально. Олександр навіть для себе не зміг вирішити, яка з двох Кармен йому сподобалася більше.
Коли виступ закінчився, дівчина, кинувши зі сцени троянду, втекла, так і не знявши маску, хоча її про це просили. І що найдивніше, Олександру самому стало дуже цікаво: хто ж ховається за цією маскою?
Коли в залі знову ввімкнули світло, Андрій із захопленим виразом обличчя повернувся до друга, і натхненно вимовив:
- Ну, що я тобі казав! Вона незвичайна, правда? 
Але в цей момент очі Андрія округлилися до неймовірних розмірів, оскільки він побачив, як його друг щось пише на одній з карток, які залишила офіціантка.
- Ти що збираєшся брати участь в аукціоні? - здивовано запитує Андрій.
- Так. - пролунала коротка відповідь.
- Ти це серйозно? - якось одразу протверезівши, спитав Андрій.
-Так. - знову односкладна відповідь.
- Ти вважаєш, що друзі так роблять? Ти ж знаєш, що вона моя! – сердито промовляє Андрій.
- Ну, по-перше, вона не твоя, принаймні на цей момент. По-друге,  ти теж можеш взяти участь в аукціоні, і продовжити її пошуки. Якщо тобі це вдасться першому і вона відповість тобі взаємністю - я не заважатиму.
- Як же, вдасться першому. Ти смієшся?! Куди мені тягатись із твоїми можливостями!
- Із цим нічого вдіяти не можу. Зате, у тебе була фора у два тижні. - діловим тоном каже Олександр.
- Годі тобі знущатись. - ображено відмахується Андрій, і повертає другу, з деякою часткою зловтіхи,  його ж ранкові слова - А я вже було думав, що, такому як ти, криза середнього віку не загрожує.
- Я сам так думав. - сказав Олександр, задумливо дивлячись на сцену, де ще хвилину тому була ВОНА.