Глава 1

                       Присвячую цю книгу своїй мамі - людині, яка вірила в мене з першої строки.

Я торкнулась чорної маски з мережива на обличчі та зробила крок на сцену. Сьогодні я в образі Кармен: на мені сукня в червоно-чорних тонах, ліф якої зверху підкреслено глибоким декольте, спідниця дуже щільно облягає стегна, але від коліна і до самої підлоги вона розширюється за допомогою воланів. Моє волосся зібране в пучок на потилиці, водночас кілька накручених прядок обрамляють обличчя, а за вухом приколота: жива, яскраво-червона піоноподібна троянда.
Виглядаю я досить відверто, щоправда, на мій погляд, а на погляд господаря нашого нічного клубу В’ячеслава ("Славунчика", як його  поза очі кличуть наші дівчата), то я - взірець пристойності. Звичайно, якщо порівнювати мої сценічні костюми з вбраннями інших танцівниць цього закладу, то мої костюми, справді, доволі скромні. 
Отже, танець Кармен: у темряві підходжу до центру сцени, підіймаю трохи зігнуті у ліктях руки верх, і схрещую їх над головою. Спина в прогині, ліва нога стоїть на висп’ятку, а голова піднята вгору. Мій погляд направлений на кисті рук, які завмерли у напрузі. Починає грати гітара і водночас промінь світла вихоплює мою фігуру з темряви. Декілька акордів стою не рухаючись, а через кілька секунд ступня моєї лівої ноги починає відбивати ритм у такт гітарі. Кисті рук плавно провертаються по колу, опускаючись вниз на рівень стегон. Голова теж повільно опускається, а потім я різко кидаю погляд у зал. Музика починає нарощувати темп і я йду за нею, намагаючись максимально передати всю експресію та темперамент фламенко. Танець триває три хвилини, кульмінацією якого стають мої оберти навколо своєї осі. Але в одну мить гітара замовкає і я різко зупиняюся на одному місці. Тиша.
Із зали починають вигукувати:
- "А далі?".
-"А де стриптиз?".
Добре, що моє обличчя закрите напівмаскою і глядачі не можуть бачити до кінця моїх емоцій. А головне, що їх не бачить наш Славунчик. Бо він би виніс мені зараз догану за приречений вираз обличчя, приправивши це фразою: "Я ж тобі казав, що сюди приходять не за Високим, а за Пристрасним мистецтвом!". Так він називає те, що демонструється на сцені його клубу. 
Ну що ж, за запитами публіки: пристрасне, значить, пристрасне... Мої руки повільно відстібають спідницю, і я демонстративно відкидаю її в куток сцени, залишаючись при цьому в одному боді. 
Із зали одразу чується свист і крики:
-"Інша справа!".
-"Запалюй!".
Знову починає грати музика: теж у стилі фламенко, але вона дуже вдало підібрана саме для танцю на пілоні. А за це спасибі нашому ді-джею Олексію. Він завжди дуже чудово підшукує композиції до виступів.  Достатньо словами описати суть номера і він завжди знаходить ідеальну музику для нього, а ще додає парочку діджейських штрихів від себе. Саме тому Лексійко купається у загальному обожненні нашого жіночого танцювального колективу.
І ось, під нову музику я злітаю на пілон, та продовжую свій танець уже в повітрі, намагаючись донести до глядачів те саме "пристрасне мистецтво", про яке завжди говорить Славко. Коли музика стихла, а я спустилася з пілона на підлогу, пролунали гучні оплески. Я, приклавши праву руку до грудей, низько вклонилася вдячному глядачеві. 
Хтось із зали, а точніше із ВІП-ложі крикнув:
- "Зніми маску, крихітко!".
А це вже ні! Цього ви від мене точно не дочекаєтеся! Я дістала зі свого волосся троянду, поцілувала пелюстки, та кинула її до зали. Після чого швидко пішла зі сцени.
Поки йшла коридором до нашої з дівчатами роздягальні-гримерки, думала про те, що в мене це вже стає традицією: наприкінці виступу кидати елемент свого костюма до зали. Ось минулого разу, шарф жбурнула. Треба буде, до речі, запитати у нашої костюмерки чи занесли їй цю пропажу?
А ще два місяці тому, я собі таке навіть уявити не могла, коли прийшла в нічний клуб, який гордо іменується "Мистецтво пристрасті". Під час співбесіди я запропонувала власнику нічного закладу ідею із постановкою танців різних народів світу на пілоні.  В'ячеслав спочатку поставився до цього досить скептично. Але я, як кажуть, була до цього готова, і одразу показала вже підготовлений грецький танок під назвою "сиртакі". Після цього мені вже не довелося вмовляти В'ячеслава. Він, у свою чергу, настільки надихнувся, що на ходу вигадав образ грецької богині Афродіти та поставив завдання місцевому декоратору створити імпровізований Олімп для мого виступу. 
Я, звичайно, шалено цьому зраділа, але вирішила одразу попередити В'ячеслава, що маю кілька умов. А саме: я завжди танцюватиму в масці і ніхто з відвідувачів ніколи не дізнається мого справжнього імені, або іншої інформації про мене; крім того, я не буду повністю роздягатися під час своїх виступів.
В'ячеслав спочатку трохи здивувався, а потім вирішив, що так навіть краще і мої номери стануть певною родзинкою у шоу-програмі його клубу. Поки розважала себе цими думками, встигла дійти до потрібних мені дверей.