Глава 7 Історія, яку варто почути

Наступного тижня, як і планувалося, у середу Юнь Лун та Цзіньхао пішли захищати свій проєкт. Біля кабінету на них із нетерпінням та хвилюванням чекала решта компанії.
Коли двері нарешті відчинилися і хлопці вийшли в коридор, Цзе Жуй та Лян Фен одразу підскочили до них. Обличчя Юнь Луна та Цзіньхао були абсолютно спокійними й навіть трохи суворими.
— Ну що?! Здали?! — випалив Цзе Жуй, перебираючи ногами від напруги. — Що у вас із обличчями?
Лян Фен і Сяо Чень теж заметушилися й випрямилися, уважно обмінюючись схвильованими поглядами.
— Тільки не кажіть, що це провал! — розпалився Цзе Жуй, хапаючись за голову. — Якщо навіть ви двоє не здали, то я в п'ятницю точно вилечу з тріском!
Юнь Лун не витримав і розплився в широкій, переможній усмішці:
— Здали! Майже найвищий бал, викладач був у захваті!
— Та ну тебе! Ти нас так налякав! — вигукнув Цзе Жуй і з розгону підстрибнув, міцно обіймаючи Юнь Луна за шию. До їхнього радісного обійму одразу приєднався Лян Фен, сміючись від полегшення.
Сяо Чень, усміхнувшись, підійшов до Цзіньхао й дружньо стукнувся з ним кулачками:
— Чудова робота, Цзіньхао. Я й не сумнівався.
— Дякую, ми справді добре попрацювали, — посміхнувся Цзіньхао у відповідь.
Цзе Жуй, нарешті відпустивши Юнь Луна, витер уявну сльозу:
— Вітаю вас! Раз ви четверо вже все здали, залишився тільки я... Боже, мені вже моторошно! Я вже починаю сильно хвилюватися!
— Все буде добре, Жуй, ти ж готувався, — м'яко заспокоїли його Юнь Лун і Лян Фен майже в один голос.
— Сподіваюся... Знаєте що? Мені терміново треба сходити в храм помолитися перед п'ятницею! — почухав потилицю Цзе Жуй.
Лян Фен вигнув брову:
— Ти серйозно? До храму?
— А що такого? — захищався той. — Мене мама з самого дитинства перед чимось важливим завжди водила в храм молитися. І, як бачиш, я живий-здоровий стою тут!
— Ну й сімейка у вас, — із легким подивом похитав головою Лян Фен.
— Ей, ходити в храм — це абсолютно нормально! — запротестував Цзе Жуй.
— Та я ж не кажу, що це погано, — усміхнувся Лян Фен. — Я теж іноді буваю там із батьками, просто не перед кожним контролем.
Цзіньхао, який уважно слухав їх, спокійно перепитав:
— Це у вас така сімейна традиція чи щось сталося в дитинстві?
На мить між ними запала тиша. Цзе Жуй трохи збавив свій звичний веселий тон, його погляд став серйознішим і теплішим:
— Коли мені було вісім років, ми з батьком їхали в гори. Раптом прямо перед нами на узбіччі стався жахливий обвал...Нашу машину просто зніс потік і вона покотилася вниз із крутого схилу. Нас потім витягали рятувальними вертольотами. Батько був дуже сильно поранений — йому зробили кілька важких операцій, а потім він цілий рік пролежав у комі. Я теж постраждав, але завдяки татові, який накрив мене собою, отримав менше травм. Хоча я теж упав у кому й пролежав три місяці. Лікарі взагалі не давали гарантій, що тато виживе... Моя мама кожного дня ходила до храму й молилася за нас обох. І це допомогло. Ми обидва прокинулися. З того часу для нашої сім'ї це не просто ритуал.
Усі мовчки слухали його. Навіть коридор навколо, здавалося, затих на хвилину.
— Ого... — тихо мовив Лян Фен, поклавши руку йому на плече. — Вибач, я не знав. Твій батько — справжній герой.
— Це неймовірна історія, Цзе Жуй, — м'яко сказав Юнь Лун, дивившись на нього з глибокою повагою. — Твоя мама мала дивовижну силу духу.
— Справді, після такого починаєш вірити у вищі сили, — додав Цзіньхао, відчуваючи, як знову відкривається нова грань його нових друзів.
Сяо Чень поправив окуляри й спокійно, але дуже тепло промовив:
— Тепер я впевнений, що з твоїм проєктом у п'ятницю все буде ідеально. З такою підтримкою ти точно впораєшся.
Цзе Жуй посміхнувся своєю звичайною щирою усмішкою, струшуючи сумний настрій:
— Дякую, хлопці! Ну що, сьогодні ж у нас остання консультація та підготовка до Гаокао? Ходімо, а то спізнимося!
Вся п'ятірка рушила коридором далі, відчуваючи, як після цієї розмови вони стали ще ближчими один до одного.