Глава 4 Сила під маскою

Під час довгої перерви коридор третього поверху зазвичай шумів буденною метушнею, але цього разу повітря раптово стало важким, як перед грозою.
Двоє альф із випускного класу щось не поділили біля шафок. Почавшись із дрібної перепалки, їхній конфлікт швидко переріс у небезпечне протистояння. В повітря виплеснулася важка, агресивна хвиля пригнічуючих феромонів. Аура була настільки гострою, що учні навколо почали відступати, а деяким омегам стало зле — вони хапалися за стіни, важко дихаючи.
Навіть Лян Фен, який був омегою, зблід, притулившись плечем до віконної рами і стиснувши кулаки, намагаючись утримувати рівновагу.
Цзіньхао, як Альфа, миттєво відчув цей тиск. Його власні інстинкти напружилися, готуючись до захисту. Але в той самий момент, коли напруга сягнула піку, на плече Цзіньхао опустилася тепла, заспокійлива долоня.
Він повернув голову — поруч стояв Юнь Лун. Його обличчя було зосередженим і абсолютно спокійним.
І раптом повітрям пролився дивний, майже невідчутний, але дивовижно глибокий та чистий феромон. Він не тиснув і не лякав — він покрив коридор, мов прохолодна морська хвиля, миттєво глушачи агресію обох альф. Роздор між нападниками вмить згас, ніби їх накрили товстою ковдрою. Конфлікт зупинився сам собою, а омегам, які стояли поруч, помітно полегшало.
Усі навколо розгублено оглядалися, намагаючись зрозуміти, звідки прийшов цей потужний, але м'який імпульс. Лише Цзіньхао, відчувши момент, коли рука Юнь Луна здригнулася на його плечі, зрозумів усе.
Він тихо затягнув Юнь Луна в порожній затінений куток біля сходів.
— Ти... Альфа? — тихо, але прямо запитав Цзіньхао, дивившись йому віч-на-віч.
Юнь Лун ненадовго заплющив очі, видихнув і спокійно кивнув:
— Так.
— Але як?.. — Цзіньхао придивився до нього, прислухаючись до власних рецепторів. — Від тебе зовсім немає шлейфу. Ані запаху, ані звичайного тиску. Скільки я поруч із тобою, я не відчув жодної краплі.
— Від мене справді не відчувають феромонів у буденні дні, — відповів Юнь Лун, легко усміхнувшись, хоча в його очах промайнула втома. — Мій запах проявляється майже виключно під час гону. Через цю особливість моєї органіки я також значно менше реагую на чужі сильні феромони. Для більшості я залишаюся "бетою" — і мені так простіше.
— Простіше? — Цзіньхао примружився. — Приховувати таку силу і дозволяти іншим вважати тебе слабким?
— А навіщо мені щось доводити? — м'яко відповів Юнь Лун, нахилившись трохи ближче. — Титули й феромонні війни лише створюють проблеми. Мені важливіше, щоб люди бачили мене, а не мій статус.
Цзіньхао мовчав кілька секунд, переварюючи почуте. Загадка, яка тривожила його від самого дня прильоту, нарешті розкрилася, але чомусь зробила Юнь Луна в його очах ще загадковішим.
— Дякую, що довірився і сказав правду, — тихо промовив Цзіньхао.
— Ти б усе одно здогадався, — посміхнувся Юнь Лун і одразу споважнів: — Ходімо, треба перевірити, як там Лян Фен.
Вони швидко повернулися до альтанок, куди Сяо Чень уже встиг провести Лян Фена. Хлопець сидів на лаві, трохи блідий, і повільно пив воду з пляшки, яку йому протягнув Цзе Жуй.
— Як ти? — турботливо запитав Юнь Лун, підходячи ближче і сідаючи поруч.
— Вже краще... — видихнув Лян Фен, витираючи чоло. — Дякую. На мить здалося, що легені просто стиснуло лещатами. Але потім раптом стало так легко... Дивно. Хтось із викладачів втрутився?
Юнь Лун і Цзіньхао перезирнулися.
— Головне, що все минулося, — спокійно сказав Цзіньхао, закриваючи тему й прикриваючи Юнь Луна. — Посидь ще трохи, відпочинь.
— Та я вже в нормі, — Лян Фен трохи всміхнувся, вдячно глянувши на хлопців. — Просто ці виплески альф іноді стають нестерпними. Добре, що серед нас є ті, хто вміє зберігати спокій.
Цзе Жуй чухав потилицю:
— М-да, ну й день. Я вже думав, що зараз бійка почнеться!
— Усе під контролем, — промовив Сяо Чень, поправляючи окуляри й поглядаючи на Юнь Луна з легким, розуміючим прижмуром. Здавалося, староста здогадувався про більше, ніж казав уголос.
Дзвоник скликав усіх на наступний урок. Юнь Лун підвівся першим і подивився на Цзіньхао. Між ними більше не було стіни невідомості — лише міцна, заснована на довірі таємниця, яка робила їхній зв'язок іще сильнішим.