Розділ перший

Перший місяць канікул Цесся провела в рідній Познані. Тільки там вона могла почути таке рідне «Цеська», а не офіційне, вже набридле «Чеслава». Але що поробиш, коли професійна етика то є професійна етика, не можуть ж викладачі спілкуватись на «ти». Але зараз було літо і забивати цим голову було зовсім не потрібно.

Квиток на поїзд до Листянки вже куплений, весь інтернет переритий у пошуках будь-якої інформації про ту саму Листянку. Якщо сказати по правді, інформації Цесся знайшла дуже мало. Їй пощастило наткнутись на карту Листянки – буквально з двадцять хаток, магазин, три вулички та маленька церковка з кладовищем, яке прилягало до неї. А навкруги – ліс, чисті простори і декілька маленьких цяточок – гір.

Цесся вирішила, що карта явно не буде лишньою в цій маленькій пригоді та одразу ж кинула її в друк, раптом пригодиться. Крім того, вона змогла дізнатись, що в селі є сільський староста, пан Хома. Правда, сайт був трохи старуватий, але мало що могло бути. І на цьому, на жаль, знання інтернету закінчувались. Але Цесся не засмучувалась – зовсім скоро вона зможе помилуватись природою Карпат і самою красою Листянки особисто.

Залишилось ще буквально декілька днів. Цеська знову дістала з кишені квиток на фестиваль – вона постійно носила його з собою, він-бо надихав її і втішав навіть у складні моменти. На темно-фіолетовому папері були видні обриси звичайної папороті, а над нею красувався надпис: «Світанкова квітка». На обороті красивими готичними літерами було виведено: «Проведіть два наймістичніші тижні у році саме у нас, в Листянках. Спаліть Марену, погуляйте з русалками чи спробуйте знайти чарівну квітку папороті –розваги на будь-який смак!».

Цессі вже не терпілось побачити це все власними очима. І вона знову поринула у п’янкі думки про незабутнє літо. З цього трансу її змогли вивести лише прикрикування матері. Залишилось зачекати ще декілька днів..

Вони промайнули надзвичайно швидко за турботами про маму та незвичним станом нервового збудження. І ось Цесся уже на вокзалі з одним лиш рюкзаком на плечах і відчуттям повної свободи. Навіть дихається легше перед такою незвичною пригодою. Строга провідниця ледь помітно киває і дозволяє дівчині пройти в її купе. Дорога буде довгою, тож варто влаштовуватись позручніше і на надіятись, що попутчики виявляться достатньо хорошими та вихованими людьми, щоб не турбувати Цессю.

Перші декілька станцій дівчина проїхала сама, у пустому купе, але от на п’ятій станції до її купе привели жінку. Здавалось, що та жінка проковтнула жердину – настільки прямою була її спина. Крім того, Цесся помітила і надзвичайно великі очі, сховані за вузькими скельцями окулярів та коралові губи, буквально затемнені помадою. Жінка була вбрана в зелений костюм, який закривав більшу частину її тіла. Її зап’ястя були прикрашені неймовірною кількістю браслетів, а на руках було декілька масивних перстнів. Сережки з великими перлинками погойдувались у її вухах.

Сказати чесно – вона справила надзвичайне враження на Цеську. Тій одразу захотілось зменшитись у розмірах та сховатись куди-небудь. Витримувати погляд цієї жінки було буквально мукою. І лише коли нова сусідка Цессі вирішила познайомитись і простягнула перша руку, Цесся відчула спокій.
— Ірма. – спокійним тоном проговорила попутниця і легко стиснула руку Цессі.
— Чеслава.. – дівчина не знала яким іменем краще представитись, тому назвала два – Цесся.

Ірма кивнула і присіла на сусідню полку. «Її рука була сухою і приємною на дотик» -  відмітила подумки Цесся і продовжила розглядати сусідку. Та теж не відставала і перші хвилин п’ять вони просто мовчки вивчали одна одну. Ірма легко розірвала тишу легким покашлюванням, цей жест і вивів Цессю з стану ступору. У неї була, напевно, сотня запитань, та вона посоромилась питати.

Натомість Ірма сама перехопила нитку розмови:
— Ви студентка? – спитала жінка, уважно розглядаючи худюще лице Цессі. – Де навчаєтесь?
— Так, - дівчина заледве змогла заволодіти своїм язиком і щось відповісти, - Я вчусь у Львові, за обміном. А ви?

— А я вже давно не студентка, - дзвінко розсміялась Ірма, - По професії я ветеринар, за покликом душі ворожка.
— Ворожка? – захват різко змінився деяким острахом та навіть панічним жахом.
— Ну так, - жінка нервово посміхнулась. Її не вперше пояснювати людям щось про свою професію, але тут особливий випадок – цій дівчині просили погадати на майбутнє. Таким зазвичай важко щось пояснити. Та Ірма вже взяла гроші, вона не може відмовитись від цього завдання. – Але це не так страшно, як ви собі думаєте, ніяких кривавих ритуалів та жертвоприношень. Хоча, років так з двісті тому..

І Цессю буквально змусила здригнутись остання фраза Ірми. Двісті років тому.. це на що вона натякає? На минуле? Вона настільки довго живе? Та ні, не може бути, це Цесся сама себе перелякала, та і змусила в це повірити.
— Цессю! – жінка махала руками перед обличчям самої Цессі. – Ви заснули чи що? Вам погано?
— Ні-ні, все нормально, - відмахнулась сама винуватиця, - Краще розкажіть ще трохи про свою професію, це так цікаво!

Про яку саме професію хотіла більше почути Цесся так і не уточнила, тому Ірма вдалась в довгі, але веселі розповідки про ветеринарію, тваринок і різні смішні випадки з роботи.

Цесся поступово заспокоїлась, розслабилась і вже приблизно на п’ятій історії почала посміхатись та ставити різні питання. Ірма була задоволена такими перемінами в настрої своєї співрозмовниці. Та раптом всю ідилію перервала провідниця, яка принесла постіль – все ж вони збирались їхати всю ніч.

Це була одна з найдовших подорожей в житті Цессі. Але вона не боялась залишатись на ніч в одному купе з Ірмою і навіть корила себе за незвичний страх, що пронизував все її єство, коли чувся передзвін браслетів. У Цессі були такі змішанні почуття – хотілось більше дізнатись про те, чим займається Ірма поза роботою, але так розпитувати було зовсім непристойно, та і, чесно кажучи, надто страшно. Залишалось чекати поки сама Ірма ще заговорить про це.. або не заговорить.