Передмова

«Наше життя –це суцільний машкарад, тому чи варто дивуватись тому, що одного разу все виявиться зовсім не так, як ти думав?»

Цесся сидить перед чистим листком і не може ніяк підібрати слова.

Здається, що все так просто, написати лист найкращій подрузі ще з студентських років – що може бути легше? Насправді все. Легше взагалі забути про цей лист, про обіцянку, дану в тому проклятому карпатському селі.

«Але ні, так не можна, раз обіцяла – треба виконувати.» - подумала Цесся і все-таки написала перший рядочок. Це було на диво легко... ніби це і не був лист в пам’ять про померлу подругу.

«Не треба вдумуватись, не треба, - Цесся спробувала відігнати від себе страшну картинку: жіночий труп на могильній плиті, весь закривавлений, а поруч – її подруга, така ж закривавлена та вся в сльозах, - Не треба.»
Бажаючи ще більше відтягнути жахливий момент і відволіктись від кривавих подробиць їх останньої зустрічі, Цеська занурилась у спогади. Пройшло вже чотири роки з того часу, але досі інколи здається, що то був сон чи сюжет одного з низькопробних жахів, які так любила Рута.

Отже, чотири роки тому, коли Цеська була така молода та красива, а, якщо більш точно, то трошки дурненькою та готовою на будь-яку авантюру, вона поїхала в Україну. Ох, що це за край... містичний і повний таємниць. Він дуже притягує. Поки ти сам не потрапиш у таку пригоду, що молитимешся повернутись живим.

Сама Цесся одного разу потрапила в одну таку пригоду. Вона обійшлась лише переляком, але її подрузі так не пощастило. Причому і обвинуватити когось в цьому нещасті не можна – самі ж підписались на цю авантюру.

А точніше, все почалось літом в кінці першого курсу. Студенти, молоді, гарячі та запальні, вирішили відтягнутись після сесії. Ну, отримати нові враження та повеселитись. Це стало ідеєю фікс всієї групи та і просто для деяких окремих особистостей. В той момент Цесся найбільше дружила з Рутою(вона вважала, що це ім’я дуже смішне, таке чисто українське, можливо, теж трохи містичне) і саме від неї отримала запрошення з’їздити в маленьке карпатське село, де буде проходити фестиваль, який відомий на всю Україну.

 У Рути навіть квитки були. Звичайно, вона запросила не лише Цессю. Також запрошенні були Зоя і Мирослава. З цими двома дівчатами Цесся не дуже зналась, та була не проти познайомитись більш близько і подружитись. Вони були непоганими одногрупницями, тож, можливо, могли бути достатньо цікавими особистостями. Ну, принаймні у фантазії їм було важко відмовити, як і в почутті стилю – Зоя прекрасно малювала, хоч і соромилась показувати свої малюнки, а ось у Мирослави було надзвичайне відчуття стилю: навіть при найбільш бюджетному гардеробі та майже в польових умовах вона вміла виглядати божественно.

Крім того, ці дівчата були незвичними як на той час: не замазували свої справжні риси лиця косметикою та відчували себе комфортно в будь-якій ситуації. А ще вони були не дуже компанійські, хоч і часто проводили час у великих і шумних компаніях.

На квитку була вказана дата - перші два тижні липня. Ну і, звичайно, адреса. Про таке село Цесся ніколи і не чула, хоча Рута запевняла, що воно майже на самому кордоні з Польщею. Ну, значить, це буде важливим завданням для самої Цессі – дізнатись де це село та спокійно добратись туди на фестиваль. Ось і закінчився останній екзамен, випита остання чашка кави в університетській їдальні і прийшов час відправлятись додому. Розпочались канікули і все було як завжди, лиш квиток зігрівав Цессю надією на пригоди.