Брудні ніжки

Ноги були бруднючі. Прилипло до них видимо-невидимо пилу, піднятого із землі, ще пару листочків в'юнкого дзвіночку намагалися втриматися на маленьких пальцях, а стопи пашіли розкішними червоно-фіолетовими плямами від розчавленої шовковиці. На додачу до усього, одну з ніг прикрашали дві червоні, не повністю загоєні подряпини від ожини чи інших чагарників. Хто зна де бігали сьогодні ці ноги?
Бідкалася над цим питанням і Бабуся. Та найобразливіше було ось що...
Всього за півгодини до того літня жіночка начисто і дуже дбайливо обмила ці ніжки від всякого пилу, протерла їх сухим полотенцем і вдягнула новенькі шкарпетки (справжнісінький скарб тут, на дачі!), а потім і шльопанці. Наступав вечір, час було лягати спати і всі по черзі діти перехлюпалися у бані.
Наймолодший онук бавився довше за всіх. Дорослі сподівалися: нагуляється та й засне одразу. Та якби ж там.
Рівно за 2 хв після теплої лазні, маленький володар бруднючих ніг встиг зняти все, що з такою старанністю надягнула на нього Бабуся, потім – вертлявчик пробіг марафон по всій дачній ділянці, забіг по шовковицю для себе та старшої компанії, і, наостанок – як є – з переможним криком кинувся на ліжко, ніби на батут. Та почувши під собою теплу ковдру і м'якеньку постіль, володар маленьких ніг раптом відчув таку втому, що враз обм'як і заснув. Вечір і втома, нарешті, взяли своє, але ноги вже встигли стати чорними, як і до бані...
– І що нам з тобою оце робити? – трохи розгублено, ніби сама до себе, промовила Бабуся. Найменший з онуків, спав перед нею солодким сном поперек всього ліжка. Його чорні ноги звисали над краєм бильця і, як магніт, притягували до себе увагу усіх, хто щойно входив у кімнату.
– Клац! – почулося з порогу. Бабуся повернула голову, побачила, як зникає у кишені старшого онука нещодавно подарований фотоапарат. 
– Ти що це, знімав?
– На пам'ять буде, – гигикнула найстарша онучка. Її одразу підтримали двоє молодших сестер та брат.
– Циц! Ще розбудите мені.
– Бабусь, так і треба будити. Он які ноги, як тепер спати з такими? – обурилась старша.
– Ага! І місця немає куди нам лягти! · запричитали дві молодші сестрички.
– Ой дітвора! Буде зараз місце. Цить, кажу. Не збудіть мені малого. – відповідала Бабуся і почала дуже обережно вкладати маленького внучка вздовж ліжка. Її великі теплі руки все робили дуже лагідно, тож хлопчик навіть не почув, як його переклали.
– А ноги ми завтра помиємо вже – додала з посмішкою Бабуся. – А ви давайте, діставайте тазик і вперед, по черзі!
Відповідь не забарилася від всіх трьох молодшеньких:
– Так не чесно! У мене вони не такі вже й брудні!
– Я теж не хочу ноги мити, я дуже сонна 
– І я сонна! Чого взагалі їх мити, як малий всеодно забруднить вночі постіль своїми чорними ножищами? Ой, Бабусю...
Бабуся лише позіхнула у відповідь. Їй і самій хотілось вже спати. 
– Та що ви тут рознилися? А ну, марш митися, ви ж не маленькі вже! Це Млава, той малий, а ми всі достатньо дорослі, а ну, пішли швидко мити ноги! – закомандувала найстарша сестра
– А ти мені не указ!
– Так, у нас Бабуся командує, а не ти! Бабусююю... Ну, можна не мити сьогодні? Дивись, я обтрушу стопи.
– Ох.. – Бабуся зітхнула. Її вже добряче стомив цей гамір. 
– Добре, добре. Струсніть зараз же, при мені. Так. Тепер руки швидко, помили всі. А ти чого стоїш? – запиталася вона найстаршу онучку. –  Давай теж, нічого не станеться з твоїми ногами за ніч. Завтра з усіма помиєш.
– Так, а постіль як же... – почала було старша
– Постіль то взагалі не біда. Завтра все одно прати будемо. 
Ну, всі помили руки? Все, добрих снів дітки, лягайте давайте швидше...
Тільки но всі лягли по місцях, як кожного Бабуся поцілувала, а потім ще постояла, послухала, як старша почала розповідати молодшим казку наніч. І коли побачила, що все тихо і мирно, з полегшенням причинила двері у дитячу.
Здається, це було лише вчора. І от, знову...

Ноги були чорні. Прилипло до них видимо-невидимо пилу, всіляких мілких гілочок та листочків. А на додачу, чорнезні від землі коліна, і плями від чорниці по всьому животику і маленьким рученятам.
"Хто зна де бігали сьогодні ці ноги?" – подумки питала себе я. Дивл

ась на малого свого сина, що так раптово заснув на кушетці в саду і сміялась про себе, що тільки нещодавно, здається, так само бігала по цьому городу, і цьому саду, і так само бруднила ноги с усіма своїми сестрами і братами. А сьогодні, вже на місці Бабусі, двайливо мию і терпляче обтираю кожну ніжку свого сина, щоб він знов через пару годин побіг досліджувати цей світ, гратися і ловити нові і нові пилинки. Ось тобі і Машина Часу.