З Ланґе

Юрист Ланґе був правнуком Карла Маркса.

І я радів, що Шелнберґер познайомив мене з ним.

— Ланґе, — казав він мені, — добрий адвокат. Чоловік він зайнятий. Але все-таки знаходить час і для інших, абстрактних справ.

Тепер ми слухали оригінальний запис Церрона «Супернейшн» 1977 року. Ми вже побалакали з ним про культуру, про нордичний стан німецької душі та про євреїв. Музична апаратура Ланґе вражала шиком. Колонки заввишки з мене тіснилися в кутках скляної кімнати. Звук гніздився в моїй голові.

І Ланґе говорив:

— Років із десять тому я вів дивний процес. Підсудний, якийсь Ранке, обвинувачувався у зґвалтуванні власної доньки. Він улаштував у підвалі свого будинку потайну кімнату. І там тримав її, свою доньку, 5 років. Усі ці роки він її ґвалтував.

— А скільки ж їй виповнилося?

— Коли він її там замкнув, шістнадцять.

— Батько?

— Так, рідний батько, — Ланґе говорив неквапом, дослухаючись до слів пісні. — У доньки за цей час народилося троє дітей. Він, цей Ранке, їх усиновив.

— А як же служби реєстрації актів цивільного стану?

— Ніяк!

— І це в Німеччині?

— Яволь, — озвався Ланґе, — деяким німцям, на жаль, усе ще бракує етики. А нордичний дух і донині погано вживається з мораллю.

Пісня тим часом рвалася й захоплювала нас:

Once upon a time

Science opened up the door

We would feed the hungry fields

Till they couldn't eat no more…

Я занурювався в знайому з юності мелодію. Вона бентежила мене завжди. Ось тільки розуміти текст мені випало значно пізніше. Тепер мене коробив і пригнічував сенс наполегливого речитативу про те, як одного разу наука прочинила двері й люди зжерли все, що відняли у природи…

— Так от, — Ланґе глянув мені просто в очі, — тобі виявиться, мабуть, цікаво: цей Ранке справляв враження божевільного. Однак таким визнаний не був. Він заявляв усяку дурницю. І, між іншим, сказав: якби червоні не зайшли до Берліна до другого травня 1945 року, через пару місяців зброя відплати шарахнула б по ворогах.

— Та ну?

— Виявилося, Ранке значився співробітником «Аненербе». Але наприкінці війни уникнув девуалізації. Зв'язки, очевидно, залишалися зв'язками. Я, — пожвавішав дужче Ланґе, — добре пам'ятаю, як він розповідав про досліди над голими людьми, зачиненими спеціально в особливому боксі, оснащеному камерами спостереження. Він навіть не розповідав, а якось смакував… Мовляв, чи існує пристрасть задля пристрасті статі, чи статевий зв'язок — рудимент натури. І ще про один експеримент…

А платівка співала:

For a hundred miles or more

You can hear the people cry

But there is nothing you can do

Even God is on their side

Supernature, supernature…

І мені ставало моторошно.

 Я немов бачив і те, про що говорив Ланґе, і те, про що співали негри Церрона.

Ось, на сотні миль і навіть далі, чути, як плачуть люди, але нічого вже не поробиш. Бо навіть Бог на боці надприродного чудовиська…

— І що за експеримент? — знову схаменувся я.

— Пригадується, — юрист примружив очі, ніби бачив ними матеріали того слідства, — він у якомусь азарті розповідав, як уперто штурмували Крим. Там збиралися створити зондер-територію «Ґотеланд».

— Земля Богів?

— Так, на кшталт того. В «Аненербе» вважали Крим прабатьківщиною, давнім ґотським королівством. Мотивуючи тим, що частина саксів у роки великого переселення народів мешкала там. Тому у вже окупований Крим перевозили спеціально паростки німецьких дерев: дуб, бук, граб. Там передбачалося створення курорту для істинних німців. Саме в Крим планувалася особлива швидкісна магістраль із Гамбурґа чи Ґанновера. А цей Ранке під Севастополем, у концентраційних таборах, сортував неповноцінних. Він збирав черепи з виразними ознаками виродження. Цікаві голови просто відрізали. Зайвий матеріал, казав, топили в морі.

Я сидів мовчки. Не рухався.

Текст пісні про загрозу неконтрольованого людського зухвальства та помсту природи переплітався  в моїй голові вже із темами расової псевдонауки та нелюдської біологічної інженерії.

— «Аненербе», — понизив голос Ланґе, — займалося вивченням усього минулого, аби змінити перебіг історії за власним зразком, ними ж аненербівцями і виробленим. Тевтони, казав виступали предками французів. А не хто інший, як французи й англосакси, створили вчення, за яким люди нордичної німецької раси — природжені володарі світу. Рано чи пізно, стверджував Ранке, усе, чого ми домагалися, ставало нашим. Якщо ми не змогли цього взяти зброєю, досягнемо грошима й політикою. Програма «Аненербе» розроблена на віки.