Перші німці в Україні

У тиші «Прусської культурної спадщини» я просувався за своєю темою.

Старі фоліанти й найновіші брошури виступали джерелом моїх нових пізнань.

З них випливало, що письмові звістки про німців на території нинішньої України з'явилися у восьмому столітті. І звалися вони варягами. І складали східний пандан західних норманів, які ходили під вітрилами на Німеччину, Англію та Францію.

У пізніших книжках лексема «варяги» замінялася псевдоетнонімом «німці».

Виходило так, що у восьмому й дев'ятому столітті ці «німці» на кораблях, від острова до острова, просочувалися у Фінську затоку, Невою в Ладозьке озеро, через Нарву в Чудське, через Ризьку затоку в Двіну і всілякими річками пробиралися до Волги, Дніпра та Дону.

Варяги показували себе тямущими майстрами. Уміли кувати зброю та будувати кораблі, будинки, причали. Вони утворювали міцні громади поселенців, стрижнем яких виступали корабельні команди веслярів, по-шведськи іменованих «Ротсі», «Родси».

Людом у тих місцях, куди проникали варяги, значилися кривичі, дреговичі, радимичі, в'ятичі, поляни, лучани та інші.

Зайди одружувалися з дочками осілих, і їхні діти вже навчалися мови матері, у яку батьки привносили пару-другу слів у неперекладному варіанті.

Це виявлялися терміни з галузі кораблебудування, мореплавства, торгівлі й громадського порядку.

Поселення розвивалися у володіння, які, стаючи все ширшими, перетворювалися на князівства.

У процес злиття варяги привносили своє придане: активність і тягу до загарбництва, технічне вміння й жагу до підприємництва… Але насамперед уміння згуртовуватися в здатне, активне суспільство.

Спочатку вони ще носили свої старогерманські імена… Та поступово імена ці згладжувалися й приймали слов'янські форми…

 З Holger — Олег, з Waldemar — Володимир, з Jngvart утворився Ігор, з Wisselwald — Всеволод, а з Helga — Ольга.