Мовою документів

— На, — ткнув мені Раницький роздруковану на добротному принтері сторінку, — дістала мене вже ця тема. Але, — він безвольно розвів руками, — цікаво.

І я читав:

«Рейхсляйтер Борман, почавши ділитися враженнями, отриманими під час його поїздки спільно з професором Брандтом розташованими неподалік від ставки фюрера українськими колгоспами, перевів розмову на іншу тему й заговорив про населення України.

Він підкреслив, що при вигляді тутешніх дітей зовсім не відчуваєш, що з часом у них з'являться плоскі слов'янські риси обличчя. Як і в більшості людей східно-балтійського типу, у них світле волосся й блакитні очі; щоки у них пухкі, форми закруглені, і вони дійсно дуже симпатичні.

Порівняно з ними наші діти, у переважній більшості своїй належні до нордичної раси, схожі на лошат — такі ж неогранені, і здається, що у них надто худі довгі ноги, занадто витягнуті тіла, кутасті голови.

А коли дивишся на українських дітей, то навіть уявити собі важко, що час сплющить їхні круглі обличчя й зробить грубими їхні риси.

В решті ж, як підкреслив рейхсляйтер Борман, за час своєї поїздки він бачив, правда, мало чоловіків, зате неймовірно багато дітей.

Такий достаток дітей одного разу може завдати нам багато клопоту: адже ці діти належать до раси, яка вихована так, що може винести набагато суворіші випробування, ніж наш народ.

Він не бачив жодної людини в окулярах, дуже у багатьох чудові зуби, вони вгодовані й, очевидно, зберігають міцне здоров'я до глибокої старості.

Під впливом незвичайно важких умов, у яких ці люди жили протягом багатьох століть, відбувся природний і дуже ретельний відбір.

Будь-хто з нас, випивши склянку сирої води, тут-таки захворіє. А ці люди живуть у бруду, серед нечистот, п'ють якусь моторошну воду зі своїх колодязів і річок і нічим не хворіють.

Ми змушені кожного вечора ковтати атебрин, аби не захворіти на малярію, а цих росіян, або так званих українців, не бере ні малярія, ні висипний тиф, хоча їхні будинки просто кишать вошами.

І коли під управлінням німецької адміністрації цей народ житиме в повній безпеці й стане ще більш невразливим, то це не тільки не в наших інтересах, а навпаки, зростання чисельності цих росіян, або так званих українців, у не надто віддалені часи становитиме для нас загрозу.

Ми зацікавлені в тому, аби ці росіяни, або так звані українці, не надто сильно розмножувалися: адже ми намірені домогтися того, щоб одного чудового дня всі ці вважані раніше російськими землі виявилися повністю заселеними німцями…»

Під текстом значилося:

«Стенограма застільних розмов Гітлера, 22 липня 1942 року, «Вервольф», Вінниця, ставка германського верховного командування».

— Так, — сказав я, — повчально.

— За думкою Гітлера, — озвався Раницький, — в Україні до сьогодення вже мусило б розселитися мільйонів сімдесят «представників германської раси».