Про економіку

Ми перетнули Цольднерштрассе, потім Ослоерштрассе, а Раницький усе мовчав.

Цього ранку він навіть мовчки снідав.

Видно, думав я, здогадується…

 І я уявив, як той візьметься мене чухмарити. Кулаки його не йшли ні в яке порівняння з моїми. Максимум, чим я міг йому протистояти, було слово. Але Раницький мовчав.

Тим часом автомобіль розганявся.

Мелькали фасади сірих будинків і силуети зустрічних машин. Я забув свої окуляри. Вони залишилися там, у спальні Наташі. Забрати їх я не міг, уранці.

Тепер, без окулярів, напівсліпим і безпорадним у чужому просторі, я міг покладатися на слух та інтуїцію…

Раницький віз мене на зустріч із економістом Вольфґанґом Шелнберґером. Як Раницький запевняв мене вчорашнього вечора, економіст той жваво цікавився Україною. І, за його ж словами, консультував нашого прем'єр-міністра Фокіна. Як відомого фахівця в галузі управління економікою, німця запросили консультантом першого уряду незалежної України. Однак запропонована Шелнберґером програма дій здалася нашим надто радикальною. Так, аби позбутися корупції й тягаря бюрократизму, на думку Шелнберґера, слід було ще тоді (у 1991 році) у всіх посадовців (незалежно від рангу) відібрати печатки, у триденний строк!.. А того, хто цього не зробить, належало розстріляти, прилюдно…

Так розповідав Раницький учора.

Нині ж він безмовствував.

Я хотів розірвати мовчанку й почати розмову про майбутнього співрозмовника, але Раницький раптом різко загальмував і вельми спритно припаркувався біля фасаду з колонами.

Від мармуру сходинок тягнулися високі двостулкові двері. Праворуч від них, на стіні з рустованого каменю, золотився прямокутник вивіски «Доктор Шелнберґер і Ко».

Нас зустріла зваблива дівчина. Вона погойдувалася на струнких своїх ніжках, притискаючи до невеличких грудей товсту папку Esselte, і виблискувала синявою очей з-під супервибіленого волосся.

І тут Раницький заговорив.

Тобто назвав себе й мене за прізвищем.

— Аґнес, — назвалася вона. — Шеф чекає на вас.

Шелнберґер підвівся з-за столу, заваленого папками з такою ж маркіровкою на корінцях Esselte, і рушив нам назустріч. На ньому ні крутої краватки, ні блискучих туфель. Високий, у зім'ятому піджаку, він справляв враження сторонньої в цих стінах людини. І водночас щось у його обличчі мені здалося знайомим. Можливо, погляд прижмурених блакитних очей. Що казали мені, саме мені, а не Раницькому, одразу: «Гроші відчиняють усі двері, крім дверей до раю». Сиве волосся його вже рідшало. Однак він не намагався цього приховувати. І навіть навпаки, нахиливши голову й блиснувши лисиною, він потиснув нам руки. Спершу Раницькому, потім мені.

— За перші чотири місяці 2004 року, — сказав Шелнберґер, — приріст ВВП в Україні склав 11,5 % порівняно з аналогічним періодом 2003 року… Зокрема приріст промислового виробництва — 17,7 %. Не бажаєте кави? За цими показниками Україна лідирувала в СНД. Аґнес, — промовив він тихо, — будь добра, три чашки...

Я дещо розгубився.

А Шелнберґер тим часом, запропонувавши нам сісти на тримісний диван із зеленими в смужку подушками, продовжив:

— Однак промислове пожвавлення не привело до помітного зростання добробуту простих громадян. Прибутки, як я й боявся, ідуть як і раніше невеликій групі олігархів… Іронія стає трагедією. Адже полягає в тому, що навіть стрімкий ріст ВВП 2004 року не змінив олігархічної суті системи.

Без окулярів я погано його бачив. Але чув добре й слухав уважно.

«Я буду, — казав я собі, — як губка. Усотувати все!»