— Аби уявити правду повніше, — звузив Раницький очі, — треба знати ще й про її метаморфози.
— Поясни.
— Суть у тім, — підняв він палець, — що правий може виявитися інший. А німці цього терпіти не можуть. Вони ховаються за вдаваною аполітичністю та стриманістю. І в цьому їхня відносна незалежність.
— Незалежність від чого? — єхидничав я.
— Від потреби розуміння чужої індивідуальності. У німців особливо розвинені два лики: для загального та особистого вжитку.
— Ну, це властиво всім.
— Тут, — він тицьнув за вікно, — ти можеш розрізнити людину одразу. Тупа вона чи ні.
— Як же?
— Дослухайся до її мови. Мислення взаємопов'язане з мовною артикуляцією.
— І у нас — теж.
— Та ну тебе!
— Я намагався, — захихикав я, — щонайменше, зрозуміти чужу індивідуальність.
— Не діставай!
#5956 в Любовні романи
#195 в Історичний роман
перегони зі часом, феномен корупції, криза культури та доля літератури
Відредаговано: 25.10.2026