Діло було в Умані

— Кажуть, перші голокостники, — вів далі роздуми вголос Раницький, — це німці. Аберація свідомості. Масове вибивання євреїв, після побиття немовлят Іродом, цим злим генієм іудейської нації, учинили гайдамаки Ґонти й Залізняка.

— Не треба гнати.

— Діло було в Умані.

— Це куди раз на рік з'їжджаються бородані в чорних капелюхах і пейсах з усього світу?

— Саме там, за фортечними мурами міста, у 1768 році скупчилося кілька тисяч єврейських родин. Вони рятувалися від гайдамаків, оспіваної Шевченком Коліївщини. Однак бургомістр побоювався за життя благородних уманчан і запропонував козакам і черні, які штурмували місто, євреїв. Ну, як відступне. Штурмовики погодилися. Однак за умови, що євреї перейдуть у християнство. І таким от макаром зроблять вибір між життям і смертю. Євреї обрали смерть. І двадцять тисяч були вирізані.

— Наші крайнощі, — відгукнувся я, приголомшений. — Згідно з розумом, віра тих євреїв не могла вмить змінитися… Отак — бац, і зґрунтуватися на вірі в диво. Неосвіченим гайдамакам і козакам це вже точно було незрозуміло.

— Та що докоряти сірим гайдамакам вісімнадцятого століття? Уже на початку «просвіченого» двадцятого гетьман Петлюра — освічений, зауваж, хлопець, був навіть журналістом — потурав убивству сотні тисяч євреїв, чим і продовжив те, що почалося за гетьманування Богдана Хмельницького. Та й Гітлеру допомагали в цьому твої земляки, — він подивився на мене не по-дружньому. — Отак і сталося, що і я, і ще двісті тисяч моїх одноплемінників залишили прекрасну Україну, розселившись по всьому світу…

Раницький замовк.

Мов його вимкнули.

Потім подивився просто мені в очі, спідлоба, з прижмуром. Як у день нашої шкільної бійки. І за європейськими декораціями берлінської квартири вже двоє чоловіків із жорстким вуличним загартуванням, харківським. І мовив:

— Ти ж знаєш ідею таліону в єврейському праві?

— «Око за око, зуб за зуб», — набичив і я свою шию.

— От і уваж себе, що якось у правителі України виберуться наші люди, га? — він ще дужче прижмурився. — Що вони учинять?