Собаче життя за Раницьким

— От диву даюся, — почухав Раницький свою маківку, — ваш президент заявляє: «Україні потрібна соборність і національна самосвідомість». От, — він розгорнув газету перед собою, як транспарант, — а його партія імені його імені повинна стати основою для побудови політичної нації.

— Та ти шо? — скроїв я пику поідіотичніше. — А куди подіти євреїв? Із тих, що ще лишилися в нашій країні.

— Поставити запитання, — зблиснув очима Раницький, — означає відповісти на нього.

• Отож бо…

— Соборність свідомості, — збудився ще напористіше Раницький, — існує лише на ґрунті традиції. Універсальної, — він помахав указівним пальцем над своєю головою, — або національної. Тут усяка інтертрепація, — він так і сказав: інтертрепація, — веде до одного — нацизму. А відродження нормального життя в будь-якій країні вимагає не лише політичної свободи, а й звільнення громадян від гнітючої влади політики. Я, брате, тут собаку з'їв.

І з легким флером іронії вів далі:

— Якщо цей покоцаний обличчям агнець дозволить себе оточити хлопцями з примітивних патріотів…

— Це ще яких?

— Людей дії, які завжди небезпечні для будь-якої держави й суспільства, — тоді історія відіб'ється психозом чергової невдачі ідеї української незалежності…

Далі Раницький вже звертався не до мене, а говорив для самого себе.

І можна було стежити, як думки народжувалися в ньому й облікалися у слова, розумні й жорстокі.

Він говорив про те, що істина не може вирізнятися національністю, бо їй притаманний універсалізм. А найкращі представники різних національностей здатні розкривати лише окремі боки цієї істини. Він наводив як докази Святе Письмо, праці містиків Мережковського, В'ячеслава Іванова, Розанова. Його явно несло.

— Ти б ще щось застаріліше, замшіліше, — намагався збити його вбік іронії я, — копни з епохи пірамід, пірамідальніше. А де дух нашого часу? Неможна ж, братан, вимірювати українську реальність крізь призму російської срібної доби та німецького спокою…

— О! Ось чому, — обурився він, — не пише про це ваша українська сучасна література?

— Література, — розвів я руками, — нині залита каламутною хвилею порнографії та сенсаційних виробів. Такі, брат, часи.