78. Гості біля річки

Першу змішану групу з Мас-Ланти Земля приймала вже після рішення суду над змовниками. До того часу капітан Кассіан двічі продовжував своє відрядження й один раз повертався на медичний огляд. Тепер він стояв на знайомому причалі поруч із директором Келлером і чекав, доки служба безпеки завершить звичайну перевірку прибулого корабля.

— Дивно бути тим, хто чекає, — сказав директор.

— На тому боці так було щоразу.

Келлер поправив комір. Урочисту зустріч обмежили коротким представленням: гості ще не звикли до тяжіння та складу повітря, а довгі промови погано поєднувалися з роботою медиків.

Першим у шлюзі з’явився Акіо Моріта. Представник людської сторони Гармонії привітався формально, а тоді затримався, побачивши за скляною стіною далекий берег. Під містом текла широка річка. Над водою лежав звичайний ранковий туман.

Сеййа вийшла слідом. На її плечах ліани ховалися під прозорим захистом. Ссаввська радниця озирнулася на колегу Акіо й не стала кликати його далі. Вони домовилися про це ще в дорозі: кожному потрібен власний час біля першого вікна.

Тарр ішов повільно. Пристосовані черевики стискали пальці, а земний медик надто старанно пояснював розташування поручнів. Ррейнський радник вислухав, подякував і попросив дати йому зробити десять кроків самостійно. Кассіан відступив убік.

— Ваш берег пахне водою, — сказав Тарр, дійшовши до вікна.

— Тут усе закрито.

— Тоді я його вигадав. Не псуйте першого враження.

Капітан усміхнувся. Коли Тарр говорив так, його незвичні очі переставали привертати увагу раніше за голос. Це теж вимагало часу.

Делегацію поселили в підготовленому комплексі біля старого ботанічного саду. Медики перевірили кімнати ще раз після прибуття, знайшли три недоліки й не приховали їх за словами про успішний прийом. Ратдамському фахівцеві з енергетики переробили доступ до робочої поверхні. Сеййї знадобилося тепліше місце для рослин. Тарр обрав кімнату без прямого сонця; гарний краєвид не компенсував незручного для очей світла.

Для ратдама звільнили довгу смугу підлоги й закріпили похилу опору, яка приймала вагу корпусу, залишаючи руки над робочим полем. Ссаввці надали окрему теплу нішу з контрольованою вологістю; її жива переносна мембрана не витримувала сухого земного обдуву. Майя попросила не називати ці зміни додатковими зручностями: без них гості не могли нормально відпочивати.

Того вечора Тарр отримав повідомлення з дому. Онук показував йому недобудовану модель водного контуру; людський хлопчик із сусіднього двору тримав деталь, яку вони знову не могли приєднати без протікання. Зв’язок був записаний, тож радник не міг перебити суперечку. Дочекався кінця й сам записав відповідь, повільно називаючи потрібне ущільнення.

Кассіан приніс додаткову лампу й застав його за цією роботою. Тарр попросив допомогти повернути зображення, щоб діти бачили правильний бік деталі. Капітан посунув пристрій, і кілька хвилин вони обговорювали тільки насос.

Відправивши відповідь, Тарр торкнувся шорсткого краю столу. Тут його тимчасово пристосували під незвичну висоту рук; сліди недавньої роботи ще відчувалися.

— Вони повернулися до двору? — запитав Кассіан.

— На частину тижня. Дорослі ще працюють в іншому місці. Не всім є куди повернутися.

Капітан кивнув. Розповідати про спільний фонд або нові угоди не було потреби: Тарр знав про них більше за нього. Він перевірив лампу, залишив її біля робочого місця й побажав доброї ночі. За дверима зупинився, почувши, як радник починає ще один запис. Цього разу пояснював дітям, яка широка земна річка.

На другий день гостей повели до історичного зібрання. Акіо довго стояв перед одягом із давньої Японії. Він знав, що його народ не зберіг усе незмінним. Сторіччя іншого клімату, праці поруч зі ссаввами, війни та спільних господарств змінили навіть рухи, якими зав’язували пояс. І все-таки побачити різницю було важче, ніж погодитися з нею в розмові.

— Це не наша застібка, — сказав він.

Кураторка відкрила опис.

— Різні століття, різні області. У нас також не було одного зразка.

Акіо кивнув, але від скла відійшов не відразу.

Сеййа розглядала поруч земні пристрої для догляду за садами. Вона попросила перекласти напис під простим ручним ножем. Кураторка здивувалася: предмет належав до допоміжної частини виставки, його рідко помічали.

— Наші садівники тримають схожий кут леза, — пояснила радниця. — Я хочу знати, чи ми навчилися цього у людей, чи самі дійшли.

— Можливо, ніколи не встановимо, — відповіла кураторка.

— Можливо. Але тепер у вашому каталозі буде ще одне запитання.

Капітан Кассіан дивився, як жінки починають порівнювати малюнки. Йому подобалася ця розмова: Земля могла бути джерелом, учнем, сусідом, випадковим співрозмовником. Не обов’язково відповіддю на все.

Після обіду Акіо попросив поїхати до звичайної школи. Запит змінив програму, але не став наказом. Директорка погодила коротку зустріч із класом, який готував виставку про перший контакт. Дітям заздалегідь пояснили, що гості не зобов’язані знати історію всіх людей поза Землею.

На стіні висіла карта чотирьох союзів. Дві назви написали з помилками; один учень помітив їх ще до приходу делегації й тепер стояв поруч із виправленими аркушами, наче охоронець.

Дівчинка в темному жилеті спитала Тарра, чи ррейни також мають свою Землю.

У класі стало тихо. Вчителька вже нахилилася, щоб переформулювати запитання, але радник підняв довгу долоню.

— Ми маємо світ, на якому живемо. Звідки забрали наших предків, не знаємо так добре, як люди тепер знають про себе. Це важливе запитання для нас.

— Вам прикро?

Тарр подивився на неї, тоді на капітана. Жовті очі не виражали нічого знайомого людині; відповідь довелося слухати.

— Іноді. А іноді я думаю про онуків, які виростуть на Плаї. Їхній дім не стає меншим від того, що я не знаю дороги до минулого.