74. Не всі смерті однакові

Перевірка носіїв зайняла ще кілька тижнів. Марко повернувся до роботи неповним днем, і місцева службовиця безжально виганяла його, коли закінчувався дозволений лікарем час. Він сперечався тільки перші два дні.

Знайдені записи не містили зручної промови, у якій обозний пояснював би власний злочин. Були короткі доручення, зміни графіків, платежі, відповіді на уточнення. Савко називав людей за посадою або номером наряду. У канцелярії Тихого користувалися іншими позначеннями. Слідчим довелося доводити, що вони означали ті самі події.

Збіги підтвердилися не лише часом. На пристрої виконавця лишилася отримана версія наряду, на носії посередника — її попередній варіант, у канцелярії — відповідь на запитання, чи переносити роботу, якщо гетьман змінить час огляду. Олекса Тихий наказав зберегти цикл і підлаштувати людський графік. Окремо він підтвердив, що резервну тривогу слід тимчасово спрямувати до іншого пульта. Той пульт не був укомплектований черговим.

Рем визнав свою участь, коли дізнався, що Савко вже дає свідчення. Посередник намагався зменшити власну роль, але знав подробиці двох старих смертей, яких не було у відкритих матеріалах. Частину цих подробиць підтвердило вціліле обладнання з ремонтного кільця.

Найстарший син Тараса V залишався загиблим у бою. Середнього й молодшого, за висновком слідства, вбили під виглядом технічних аварій. Обозний почав діяти після першої втрати, коли побачив можливість перетворити тимчасовий комітет на тривалий спосіб керувати людською частиною Імперії. Йому були потрібні не титул і церемоніальне крісло, а контроль над флотськими замовленнями, призначеннями й надзвичайним бюджетом.

Наталю вважали слабшою політичною перешкодою, ніж братів. Це виявилося помилкою. Вона мала довіру екіпажів обох народів, а після загибелі молодшого брата навчилася працювати з радами. Замість очікуваної боротьби за спадщину виникла нова точка опори для династії.

Поява Землі змусила змовників поспішати. Гетьман запросив незалежного фахівця, збирався переглянути старі справи й відмовився передати нові контакти під винятковий військовий контроль. Тараса вирішили усунути до початку перевірки, Наталю — змусити прийняти надзвичайний порядок або прибрати слідом.

— Вони розраховували, що ррейни мовчатимуть через власні порушення, — сказав полковник Богун на підсумковій нараді. — А наші не захочуть слухати їх після четвертої смерті. Частково мали рацію.

Тарр сидів навпроти. Ррейнський радник повільно розгорнув долоні.

— Нам доведеться відповідати за те, що дозволило використати наші ключі. Вам — за те, як швидко ви погодилися побачити ворога. Це теж частина справи.

Ніхто не заперечив.

Олекса Тихий до кінця наполягав, що його управління рятувало державу від хаосу. Наталя зустрілася з ним тільки один раз, у присутності захисника й слідчих. На його пояснення про необхідність вона запитала, у який саме момент необхідним стало вбивство її молодшого брата.

Обозний відповів про майбутню слабкість влади, про флот, про чужі держави. Імені загиблого він не вимовив.

Наталя більше не ставила запитань.

Після оголошення підсумків вона пішла до родинного двору. Марко зустрів її дорогою й хотів повернутися, але вона дозволила пройти поруч. Вони зупинилися перед каменями. Інспектор не говорив, що тепер усе скінчилося: це було б неправдою, яку вона одразу почула б.

— Я стільки років думала, що просто не вмію берегти своїх, — сказала Наталя.

Марко повільно видихнув.

— Ви не могли стояти біля кожного клапана й кожного наказу.

— Знаю. Коли кажу іншому — знаю.

Він лишився поруч, не торкаючись її. Наталя дивилася на камінь молодшого брата. Біля основи проросла тонка трава; після нічного поливу на ній трималися краплі. Вона присіла й прибрала сухий листок, який зачепився за край напису.

— Він не любив, коли я перевіряла його перед польотом, — сказала вона. — Вважав, що перед іншими я все одно говоритиму з ним як зі школярем.

Марко мовчав. У матеріалах справи молодший син Тараса був пілотом із номером допуску, часом останньої зміни й позначкою на схемі доку. Тепер у нього з’явилося те, чого не міг зберегти жоден із потрібних слідству документів.

— Одного разу він сам відклав виліт, — продовжила Наталя. — Побачив розбіжність показань. Подзвонив мені тільки після того, як усе перевірили. Казав, що не дозволить зробити з нього мій навчальний приклад.

На останніх словах вона усміхнулася. Потім усмішка зникла, і їй знадобилося трохи часу, щоб підвестися. Марко подав здорову руку. Наталя взяла її, хоча могла встати сама.

— Запис про нього лишиться у відкритій частині? — запитала вона.

— Той, який ви погодите. Особисті матеріали ніхто не отримує через вирок.

— Я не хочу, щоб його знали тільки за тим, як він помер.

Марко кивнув. Сказати, що розуміє, було б надто легко. Він ще не знав, як це робиться: повернути людині більше, ніж назву злочину, жертвою якого вона стала.

Із дальньої галереї долинув голос Хмурого. Осавул спинив когось, попросив зачекати й пішов із відвідувачем в інший бік. Наталя почула, але не озирнулася. Вона сама дала собі кілька хвилин, яких раніше ні в кого не просила.

Потім поклала долоню Маркові на руку. Він відчув легкий тиск і лишився нерухомим. За стіною двору звичайне місто завершувало робочий день. Вони стояли, поки на камені не перестало падати пряме світло.