71. Наказ, який ще можна зупинити

Олекса Тихий прийшов до слідчої зали з текою, яку Наталя пам’ятала ще з батькового кабінету. Темна шкіра на згині потерлася, металевий затискач блищав від частого дотику. Обозний поклав її на стіл, привітав полковника Богуна й попросив води.

За його плечем стояли двоє зі спільної охорони. Один був людиною, другий — ррейном. Тихий уважно подивився на обох і тільки тоді сів.

— Постанову я отримав, — сказав він. — Вимагаю долучити до справи мою незгоду з відстороненням. І попереджаю: якщо зараз зупинити управління, флот за дві доби втратить частину постачання.

— Ваші заступники продовжують роботу, — відповів Богун. — Зупинено ваші особисті повноваження.

— Заступники підписують підготовлене. Хтось мусить знати, звідки воно береться.

Полковник пересунув до нього постанову. Ліва кисть нерухомо лежала на краю стола; правою він притримував аркуш, щоб той не згорнувся.

— Передайте перелік справ, які потребують негайного рішення. Його приймуть у присутності захисника. Це не поверне вам права розпоряджатися.

Обозний повернувся до Наталі. Вона стояла біля вікна поряд із представником Батька всіх гнізд. У склі відбивалася тонка смуга ранкового світла, і Тихий на мить примружився, ніби принцеса навмисне вибрала незручне місце.

— Ваша високосте, ви знаєте, скільки людей залежить від моїх рішень?

Наталя подивилася на його теку. У цій самій теці він приносив накази про допомогу відрізаним гніздам, коли повінь зруйнувала північну лінію. Вона сама дякувала йому перед строєм. Згадати це тепер було важче, ніж згадати будь-яку їхню сварку.

— Саме тому управління працюватиме далі, — сказала вона. — Передайте справи.

Осавул Хмурий торкнувся її ліктя. На його браслеті світилася позначка штабу.

Наталя вийшла в коридор і вислухала повідомлення до кінця. Два транспорти наближалися до зовнішнього ремонтного кільця. На першому були люди служби охорони підрядника, на другому — обладнання для вивезення небезпечних матеріалів. Наказ видали до відсторонення Тихого. У цивільному реєстрі він усе ще мав чинний статус.

У списку окремої евакуації стояли імена свідків.

— Коли їм передали скасування? — запитала Наталя.

— Першому дев’ять хвилин тому. Підтвердив приймання. Другий не відповідає.

— Служба руху?

— Бачить обидва. Не має підстав силою зупиняти другий без повного пакета.

Вона повернулася до дверей зали. За ними Тихий рівним голосом диктував назви складів, запасів і службових рахунків. Його управління й далі працювало, виконуючи рішення, які він устиг залишити після себе.

— Передайте командування на флагман. Пакет — військовим і через інків одночасно. У першому рядку номери двох суден. Жодних загальних заборон для всіх перевізників.

На «Гетьмані Сагайдачному» її зустріли біля шлюзу. Черговий офіцер уже тримав планшет із розгорнутою картою. Наталя читала на ходу, встигла зачепити плечем дверну раму й розсердилася на себе за поспіх.

Марко лишився на планеті. Лікар дозволяв йому кілька годин роботи на день, і цього разу ніхто не пропонував винятку. Разом із місцевою службовицею він звіряв документ, за яким цивільні екіпажі мали передати судна під контроль. До нього додали порядок зупинки, канал для незалежного підтвердження та гарантії людям, які не брали участі у злочині. Подробиці займали час. Без них законний наказ легко виглядав би черговою спробою захопити чужий вантаж.

На містку флагмана було тепліше, ніж у переходах. Пахло кавою, нагрітим покриттям панелей і чиєюсь їжею, яку поспіхом закрили в контейнері. Наталя зайняла крісло й попросила показати людей на кільці.

Оператор прибрав зайві шари карти. Залишилися житловий блок, старий архівний відсік, два причали та службовий рукав, через який виводили зміну. Біля останнього стояла позначка евакуаційного катера.

— Скільки ще всередині?

— Двадцять сім підтверджених. Перевіряють нижню майстерню.

— Не пишіть «усі», доки не перевірили.

Перший транспорт зупинився на зовнішньому підході. Капітан відкрив зображення містка, показав закритий допуск до вантажної палуби й повідомив, що чекає оглядової групи. За його спиною двоє цивільних сиділи на підлозі, притиснувши руки до колін.

Другий ішов далі.

Дві «чайки» відокремилися від флагманської групи. Наталя бачила на карті лише значки, однак добре знала, як вузько зараз у кабінах: пілот стежить за власним рухом, оператор — за чужим, кожен чує ті самі відстані й мусить не квапити іншого.

— Робочі захоплювачі розкриті, — доповів перший екіпаж. — Бойового наведення не бачимо.

Ррейнський офіцер безпеки збільшив зображення.

— До службового рукава сорок секунд при цьому зближенні. Захоплювач може його розірвати.

Наталя відкрила загальний канал. Назвала себе, номер постанови, обидва судна й дозволений порядок зупинки. Попросила цивільних не наближатися до вантажної палуби. Ешлі з Мас-Ланти підтвердила, що той самий текст пішов доступними екіпажу мовами.

Транспорт заходив за конструкцію доку.

— Катер не відходить, — сказав оператор кільця. — Захоплювач тримає кормову опору. Місцеве відключення не працює.

На іншому екрані стояв корабель Гармонії, який погодився прийняти евакуйованих. Його командир мав наказ захистити своїх громадян і чекав. Кожна наступна хвилина могла зробити погоджене очікування неможливим.

— Друга, до катера. Перша лишається на транспорті. Покажіть мені траєкторію без тяги.

Штурман вивів розрахунок. Якщо пошкодити двигун транспорту, його інерція приведе корпус у житловий блок. Наталя відхилила перший запропонований маневр. Офіцер не сперечався; відразу пересунув точки перехоплення.

Цивільний канал ожив із тріском.

— Ми бачимо вашу постанову. На вантажній палубі озброєні. Капітана відвели від керування. Кажуть, у доку зараження, а ви не маєте права скасувати санітарний наказ.

Говорила жінка. Дихала часто, проте вимовляла слова виразно.