68. До наших назв

Архівний зал містився в тій частині Мас-Ланти, де підлога не цілком відповідала звичній геометрії міста. Біля дальньої стіни вона плавно підіймалася, ніби приміщення колись призначалося для іншого способу руху. Пізніші мешканці поставили тут стелажі, а під ними залишили вузький незручний проміжок. Пил із нього прибирала маленька машина на шести опорах.

Капітан Кассіан прийшов із навігатором Ілаєм Верном, який прибув на коротку зміну контактної групи. Ілай усе ще носив земну форму, хоча місцеві вже пояснили, що жорсткі шви коміра погано переносять станційне повітря. На його шиї виднілася червона смуга. Він час від часу торкався її й удавав, що перевіряє застібку.

— Зніміть верхню куртку, — сказав капітан. — Тут не парад.

— Зараз стане холодніше.

— Ви обіцяєте це вже сорок хвилин.

Архівістка, літня інкська жінка з широкою перев’яззю для інструментів, подала навігаторові м’яку накидку. Ілай подякував, перевдягнувся й одразу перестав смикати шию.

До столу підійшов ратдамський інженер. Чотири опорні кінцівки по черзі змінили положення на нерівній підлозі; він дочекався, поки корпус перестав коливатися, і двома руками поклав перед людьми захисну коробку. Зсередини дістав матовий уламок, завбільшки з людську долоню. Жодного світла чи таємничого руху: стара пластина з пошкодженим краєм і дрібними отворами.

— Ви просили приклад, який не походить із наших переказів, — сказав він. — Ось такий. Але не називайте його частиною корабля Викрадачів. Ми цього не знаємо.

Капітан кивнув. Саме через цю обережність він і погодився на зустріч.

Пластину знайшли під час ремонту старого переходу. Шар, у якому вона лежала, передував нинішній системі міського обліку. Матеріал не був дивом: його можна було дослідити й відтворити. Дивною лишалася побудова контактів. Кілька не мали видимого призначення, зате під час перевірки старий випробувальний стенд визначив для пластини службовий клас, якого не було в чинному довіднику.

— Стенд помилився? — запитав Ілай.

— Міг. Тому ми привели вас сюди, а не на пресову зустріч.

Архівістка показала три документи. Перший був пізнім переказом звільнення станції; другий — технічним описом ремонту, зробленого поколіннями пізніше; третій містив перелік невпізнаних деталей. У першому переказі про пластини не згадували. У другому писали, що їх варто зберігати, бо вони можуть належати до давнього обладнання. Третій повторював це припущення вже без слова «можуть».

— Ось як у нас росте впевненість, — сказала архівістка. — Не завжди разом зі знанням.

Сеййа прийшла пізніше. Ссаввська радниця принесла копію живого каталогу Гармонії, з якого прибрали біологічну частину, залишивши послідовність технічних ознак. Ліани на її плечах були стягнуті тонкою сіткою: в архіві не дозволяли переносити відкритий рослинний матеріал. Вона не заперечувала проти правила, тільки попросила поставити поруч воду.

— У нас є схожа плутанина, — сказала радниця. — Те, що пережило рабство, часто називають зброєю визволення. Іноді це просто пристрій для поливу.

Ратдам тихо постукав двома пальцями по столу. Це був його спосіб показати згоду.

Капітан Кассіан дивився на стару пластину й думав про земні музеї. Там теж любили завершені історії: предмет, підпис, дата, висновок. У школі він вивчав орнаменти народів як щось, що можна було розмістити поруч на одній стіні. На Плаї та сама спорідненість вишивки жила на рукаві людини, яка сперечалася про вантажні мита. Різницю було важче викласти, ніж побачити.

Ілай попросив дозволу оглянути сирі записи стенда. Йому передали копію на окремий пристрій. Порівняння тривало майже годину. Ніхто не знайшов таємного послання. У двох файлах збігався короткий порядок службових звернень; він був надто коротким, щоб робити висновок про походження.

— Це можна випадково відтворити, — сказав навігатор. — Або успадкувати через кілька поколінь техніки. Потрібен довший фрагмент.

Архівістка з полегшенням видихнула.

— Дякую, що не назвали нас нащадками невідомого флоту.

— Я ще не закінчив працювати, — сухо відповів Ілай.

Вона вперше засміялася.

Наступний запис був цікавіший. Після звичайного запиту пластина не відповіла, але стенд сформував очікування другого сигналу з іншого напрямку. Так робили деякі старі мережі: перевіряли не лише пристрій, а й наявність парного вузла. У каталозі ця особливість була описана. Ніхто не знав, де шукати другий вузол і чи існував він досі.

У збереженій копії каталогу такий другий сигнал дозволяв перейти до наступного етапу обміну. Ілай поставив поруч дві позначки й попросив не перекладати їх поки як «начальник» і «підлеглий»: вони могли означати звичайну послідовність технічних допусків. Ратдам погодився, але залишив у протоколі питання про джерело дозволу.

Сеййа попросила зберегти саме це формулювання.

— Якщо напишемо «чекає на повернення», завтра половина міста чекатиме разом із ним.

Капітан Кассіан поглянув на неї. Радниця говорила спокійно, але довгі пальці міцно тримали чашку. Страх не потребував помилкового формулювання, щоб існувати. Воно лише давало йому зручну форму.

Вони домовилися про невелику перевірку: окремий стенд, відключений від міських мереж, копія інструментів Бойового Союзу, незалежний запис із земного приладу. Жодного підключення знайденої деталі до станційної системи. Амая мала погодити доступ і публічний опис роботи, щоб дослідження не перетворилося на таємну власність однієї сторони.

Біля виходу капітан зупинився перед низьким фризом. На ньому було видно стерті постаті, перебиті пізнішими отворами для кріплень. Одна скидалася на людину тільки тому, що він хотів її впізнати.

— Чиї це зображення?

Архівістка похитала головою.

— Наші попередники називали їх будівничими. Їхні попередники — полоненими. Ми залишили табличку без назви.

Ілай уже чекав у коридорі, накинувши земну куртку на руку. Сеййа поправляла сітку на плечах. Кассіан ще раз оглянув фриз і пішов за ними. Його турбувала не можливість, що хтось стародавній залишив тут сліди. Турбувало, як мало потрібно було сучасним людям, щоб перетворити ці сліди на право наказувати іншим.