67. Те, чого не було в копії

Нападника звали Рем. Він був людиною, працював на підрядних ремонтних бригадах і справді втратив частину пальця кілька років тому. Марко упізнав його голос у сліпій процедурі серед кількох записів, але полковник Богун не дозволив зробити з цього головний доказ. Інспектор чув його вдруге під час нападу; пам’ять уже змішала обидві події.

Надійнішими виявилися перепустка на портовий склад, запис передачі інструментів і залишки пакувальної смоли на робочій сумці. Рем був біля тієї перегородки в потрібний час. Його переносний пристрій прийняв оплату того самого вечора.

Після блокування першого допуску Рем користувався іншим ім’ям та чужою чинною заявкою на евакуаційне обслуговування. Охорона перевірила бригаду на зовнішньому вході, але до нижнього переходу він потрапив через внутрішній службовий рукав разом із працівником, який мав право відкрити його. Слідство встановило цей шлях за журналами дверей. Осавул Хмурий наказав перевірити не тільки перепустки: відтепер кількість людей у бригаді звіряли після кожного переходу між закритими зонами. Ця зміна не виправдовувала пропуску, зате усувала саме ту можливість, якою скористався нападник.

Спочатку він назвав замовниками гніздових чиновників. Про їхні цілі говорив докладно, майже готовими формулами: страх перед Землею, бажання прибрати людську династію, перегляд військового керування. Про людей, з якими зустрічався особисто, відповідав значно гірше.

Марко читав дозволений витяг у лікарняній кімнаті. На технічну нараду його під’єднали без права ставити запитання затриманому. Коли полковник попросив зауваження, інспектор сказав:

— Про мотиви він знає більше, ніж про спосіб передачі наказу. Можливо, йому розповіли, що належить знати виконавцеві.

— А можливо, він просто приховує спільників, — відповів полковник Богун.

— Так. Треба відділити почуте ним від того, що він бачив.

Після кількох допитів Рем назвав посередника — Савка, якого знав за роботою в портах. Невисокий чоловік із хрипким голосом, колишній агент з найму ремонтних бригад. Опис збігався з тією частиною розмови, яку зберіг Марків перекладач. Савко мав зв’язки і з людськими, і з ррейнськими підрядниками; у платіжних реєстрах його ім’я зустрічалося надто часто, щоб саме по собі щось доводити.

Тим часом оригінальний носій Векра нарешті дістали з гніздового сховища. На ньому справді були приховані порушення старшини. Був і первинний розклад робіт: гніздовий ключ передали людській підрядній бригаді для порожнього стенда. Пізніше в зовнішній копії зникло слово «порожнього», а час закриття допуску перенесли.

Оригінал зберігся через звичайну впертість Векра. Старшина не довіряв централізованому реєстру й робив власну копію після кожної зміни. Його бажання контролювати все створило матеріал, який тепер дозволяв відділити службове порушення від убивства.

— Чому ви не сказали одразу, що передавали ключ? — запитав полковник.

— Бо не мали права передавати без другого погодження, — відповів за старшину його захисник.

Векр підняв долоню, зупиняючи його.

— І бо я боявся. Ви цього чекаєте? Я боявся втратити посаду, ім’я, довіру свого гнізда. Потім гетьман помер, і кожна моя попередня брехня стала схожою на вбивство.

Радник Тарр був присутній на оголошенні висновків. Коли технічна група відкинула безпосереднє керування смертельним циклом із гніздового пульта, він не виявив радості. Порушення Векра нікуди не зникли, а підпалена майстерня на людському ринку не відновилася від виправленого формулювання.

Наталя розпорядилася оприлюднити уточнення в тому самому обсязі, що й початкові повідомлення. Частина її прихильників назвала це поступкою. Вона вислухала заперечення, тоді запросила їх піти разом із нею до родини загиблого ррейнського майстра й повторити там, що походження достатньо для обвинувачення.

Ніхто не погодився.

Увечері до Марка прийшов Тарр. Приніс фруктів із гніздового саду, придатних для людей, і попросив не вважати їх подарунком за висновок.

— У нас це їжа для того, хто відновлюється після поранення, — пояснив радник. — Докази окремо.

— Я теж думав, що слід веде до ваших, — сказав Марко.

— Він і вів. Питання було в тому, чи ви погодитеся зупинитися там, де його залишили.

Марко розрізав плід здоровою рукою. Сік потік на стіл, і ррейн мовчки підсунув серветку. Ніщо в цій незручній маленькій дії не нагадувало людиноподібного ворога зі службових припущень, які інспектор складав два тижні тому.