58. Коли кораблі виходять уночі

Акіо Моріта почув про відправлення ескадри від племінника, який працював у портовій службі. Урядове повідомлення ще готували, а в місті вже знали, що три бойові кораблі покинули орбіту без звичайного оголошення навчань. У крамниці біля його дому перестали продавати запасні енергетичні блоки більш ніж по два в одні руки. Господар пояснював, що не хоче спекуляції, і цим тільки переконував покупців: запасатися треба.

Радник приїхав до спільного командування. Дощ закінчився, на камені блищали довгі світлі плями. Перший хранитель людських домів стояв у коридорі, розмовляючи з двома офіцерами. Один був людиною, другий — ссаввом у щільному робочому одязі, майже без декоративного листя.

— Ви направили їх до Плаю? — запитав Акіо після привітання.

— До зовнішньої межі нашого маршруту. Там затримали цивільні перевезення.

— Чому місто дізнається про це раніше, ніж я отримую пояснення?

Хранитель попросив офіцерів зачекати.

— Бо корабель не можна непомітно провести повз тих, хто його заправляє. А остаточного формулювання ми не погодили.

— То погодьте просте. Куди йдуть, що робитимуть, чого не робитимуть. Поки ви добираєте слова, люди вже купують батареї.

У нарадчій кімнаті панувала втома, яку не могли приховати ні свіжий чай, ні чисті поверхні. Старша берегиня ссаввських громад сиділа біля відкритого вікна. Її живий одяг сьогодні виглядав незвично тьмяним: вона пропустила вечірній догляд, і ліани згорнули частину листя. На столі лежав перелік цивільних суден із різним статусом очікування.

Один транспорт віз учнів із людської школи. Інший — біологічний матеріал для ссаввських поселень. Обидва стояли в одному вузлі, але їхні родини отримали різні пояснення затримки. Людям сказали, що обережність потрібна через можливу причетність ррейнських служб до вбивства. Ссаввам — що людська влада Плаю не контролює власні перевірки.

— Хто передавав ці пояснення? — запитав Акіо.

Секретар назвав приватних перевізників. Обидва посилалися на місцеві повідомлення, і жоден не вважав себе відповідальним за те, як їх зрозуміють пасажири.

Берегиня торкнулася краю чаші.

— До мене прийшли родини й запитали, чи ми не віддаємо їхніх дітей під людський захист заради давньої людської дружби. До нього, — вона кивнула на хранителя, — прийшли інші й запитали, чи ми не затримуємо допомогу людям, щоб не образити ррейнів. І це ті самі два кораблі, раднику.

Акіо присів. Йому хотілося сказати, що так не може тривати, але всі в кімнаті вже знали це без нього.

Військова ескадра мала вивести обидва транспорти на вільний маршрут. Проблема полягала в тому, що поруч уже розгортався інженерний підрозділ Бойового Союзу з власним супроводом. Його офіційним завданням було забезпечити прохід вантажів. На карті ці два правильні рішення виглядали як зближення озброєних сил біля спірного вузла.

Ссаввський офіцер запропонував зменшити швидкість і чекати узгодження. Людський колега відповів, що це стане сигналом нерішучості. Тоді берегиня запитала, кому саме вони хочуть подати сигнал.

— Тим, хто затримує наші судна.

— Вони знають, що ми їм сигналимо? Чи побачать лише бойові кораблі?

Офіцер не відповів. Хранитель наказав підготувати відкритий пакет для всіх сторін і визначити відстань, ближче якої ескадра не підходитиме без нового наказу. Окремо попросив замінити слово «звільнення» на точний опис: супровід погодженого відходу цивільних суден. Акіо помітив, як секретар видихнув. Одне слово вже встигло надати майбутній події зайвої величі й небезпеки.

Того ж дня в навчальному дворі відбулася бійка. Людський підліток сказав ссаввському товаришеві, що його народ усе одно не зрозуміє бажання повернутися додому. Той відповів, що люди завжди потребують чужого місця, аби назвати його своїм. Обидва повторювали почуте від дорослих і обоє вважали слова власними.

Коли Акіо прийшов, наставниця вже розсадила їх окремо. Вона не просила радника виголосити промову. Попросила поговорити з батьками, які сварилися біля входу й заважали завершити заняття.

Радник довго слухав. З’ясувалося, людська родина планувала земну поїздку, а ссаввська втратила родича в давній аварії, коли перевізник віддав рятувальні місця за правом окремого договору. Тепер будь-яка розмова про особливий людський доступ звучала для них як повторення того самого вибору.

— Мій син не знає вашої історії, — сказав людський батько.

— А мій має знати всю вашу, щоб заслужити місце поруч? — запитала ссаввська мати.

Акіо попросив їх сісти. Діти сиділи за перегородкою й напевно чули кожне слово. Він говорив про це прямо, щоб дорослі не вдавали, ніби сваряться лише між собою.

Вони не стали друзями до кінця розмови. Домовилися про наступну зустріч із наставницею та про те, що жодного учня не переводитимуть до іншої групи, поки вони не спробують розібратися. Людський батько хотів перепросити від імені сина, але радник порадив залишити хлопцеві можливість зробити це самому.

Увечері прийшло підтвердження з маршруту. Бойовий Союз прийняв спільну схему руху. Два цивільні кораблі почали готувати до відходу. Ескадра Гармонії залишалася на визначеній відстані; ніхто не міг назвати це перемогою, і саме тому Акіо вважав день не змарнованим.

Вдома його мати запитала, чи відкладуть поїздку до Землі. Вона вже зібрала невелику коробку з родинними копіями, хоча ще не існувало квитків, які могла купити.

— Можливо, — відповів він. — Терміну немає.

Стара сіла біля коробки.

— Я боюся не встигнути.

Акіо опустився поруч. У нарадчих кімнатах це бажання називали чинником напруги. Тут воно мало старі руки, нерівно підшиту домашню одежу й тишу після чотирьох простих слів.

— Ми почнемо з розмови, — сказав він. — Запишемо все, що ти хочеш запитати. Не чекатимемо корабля.

Мати кивнула, але коробки не прибрала.