57. Майстерня з відчиненими воротами

Вогонь загасили до світанку, але запах лишився в усьому провулку. Горів передній навіс спільної майстерні, частина зовнішніх запасів і старі двері, які берегли після перебудови. Головне приміщення вціліло. Власниця, людська жінка років п’ятдесяти, сиділа на перевернутому ящику й дивилася на мокру підлогу так, ніби найбільше її турбував бруд.

Ррейнський майстер стояв поруч. На правій руці в нього була медична пов’язка; він намагався підняти важку раму, доки вона ще не встигла охолонути. Місцева лікарка з коротко підстриженим сивим волоссям, яка прибула з пожежною бригадою, перевірила пов’язку й суворо запитала, чому він зняв охолоджувальну накладку.

Під обгорілим навісом лишилися дві робочі лінії: вузька людська й ширша гніздова, з іншими захватами та відстанню між опорами. Спільний приводний вал з’єднував їх у стіні. Власниця перевірила, чи не повело його від жару, і тільки тоді підняла з підлоги вцілілий знак майстерні. Без цього вала обидві половини приміщення були б лише складом.

— Вона заважає тримати інструмент.

— Саме тому я її й залишила.

Він відкрив рота, потім закрив. Поруч його людська напарниця вперше за ранок ледь усміхнулася.

Наталя приїхала без повідомлення для преси. Осавул Хмурий усе одно наказав перевірити сусідні дахи й проходи, через що вулиця на кілька хвилин стала схожою на місце військової операції. Командирка флоту попросила залишити відкритим прохід для працівників. Її прохання виконали, але начальник охорони показав їй очима, що сперечатиметься про це пізніше.

Вона вдягла просту службову куртку. На рукаві не було жалобної стрічки: стрічка заважала під час роботи на містку, і Наталя вже втомилася пояснювати, чому відсутність тканини не означає відсутності горя.

Перед майстернею зібралися люди. Частина прийшла допомагати, частина дивитися, хтось — почути від принцеси слова, які можна буде переказати далі. Вона вислухала повідомлення пожежної служби, потім запитала власницю, що потрібно просто зараз.

— Відчинити рух. У нас у задньому дворі стоїть насос із лікарні. Його мають забрати до обіду.

— Він справний?

— Учора завершили. Якщо не просушити кабель, до обіду справним не буде.

Наталя глянула на осавула. Той передав наказ, не змінюючи виразу обличчя.

Хтось із натовпу сказав, що спочатку треба перевірити, чи не було в майстерні обладнання зі Східної платформи. Власниця підвела голову.

— Було. Ми ремонтуємо обладнання. Це написано над воротами.

— От бачите.

— Що я маю бачити? Що ви прийшли до мого спаленого двору й радієте, бо тепер вам легше щось пояснити?

Наталя попросила людину назвати конкретні відомості слідчим. Чоловік відповів, що всі вже й так знають про гніздовий допуск. Осавул ступив до нього, але принцеса зупинила охоронця жестом.

— Мій батько загинув у тому відсіку, — сказала вона. — Я теж хочу знати, хто віддав наказ. Пожежа в цій майстерні не наближає нас до відповіді.

— Може, хоч змусять заговорити тих, хто мовчить.

Ррейнський майстер повільно опустив здорову руку. До того він намагався триматися осторонь розмови.

— Мій брат працював на тій платформі. Учора його допитували. Він прийшов додому і розповів усе, що пам’ятав. Тепер я маю пояснювати йому, чому наше мовчання виглядає як провина, а наші слова — як хитрість.

Ніхто не відповів відразу. Наталя відчула на собі погляди людей, які чекали, чию сторону вона обере. Вона хотіла сказати, що не обирає між народами, але знала: це буде звучати чистіше, ніж її власні думки. Вона теж знову й знову поверталася до гніздового ключа. Вночі уявляла, як легко хтось міг скористатися довірою батька. І соромилася, що в цих уявленнях обличчя вже мало луску.

— Якщо ваш брат знає щось ще, полковник Богун має це почути, — сказала вона майстрові. — Якщо на нього тиснуть поза слідством, теж. Я не можу пообіцяти, що йому ставитимуть приємні запитання. Можу вимагати, щоб запитання стосувалися його дій.

Власниця провела долонею по закопченому краю воріт.

— А ворота стосуються чиїх дій?

Наталя подивилася на неї.

— Того, хто їх підпалив. І тих, хто мав не допустити нападу. Це окрема справа. Вона не чекатиме завершення розслідування смерті гетьмана.

Один із працівників приніс сухий кабель. Лікарка допомогла прокласти його так, щоб не наступали. Принцеса підхопила кінець, перш ніж охоронець устиг зробити це за неї. Власниця показала, де тримати, й Наталя кілька хвилин слухняно виконувала просту роботу. Довкола продовжували дивитися, але в цій справі принаймні було зрозуміло, що означає допомогти.

Коли насос вивезли, ворота лишили відкритими. Ррейнський майстер хотів зачекати на огляд перед тим, як торкатися решти обладнання. Людська напарниця запитала, чи він збирається подарувати нападникам ще один день їхнього життя. Вони посварилися вголос, звично, без політичних слів, і Наталя відчула дивне полегшення.

На зворотному шляху осавул нарешті заговорив.

— Ви дали їм надто багато часу підійти близько.

— Вони живуть там.

— Нападники теж десь живуть.

Вона повернулася до вікна. Хмурий не вимагав відповіді. Він знав, що зараз кожне його застереження нагадує про батька, якого не вберегли, але від цього застереження не ставало менш потрібним.

У штабі на Наталю чекала суперечка про екіпажі. Частина людських офіцерів просила тимчасово замінити ррейнів біля ключових пультів. Формулювання було обережне: не через недовіру, а «для зниження внутрішньої напруги». Командирка перечитала його двічі.

— Кого пропонуєте поставити замість них?

Офіцер назвав резервні зміни.

— Вони мають потрібну підготовку?

— Не в усьому. Можна прискорити.

Наталя поклала документ на стіл.

— Отже, через підозру в чужій нелояльності ви пропонуєте свідомо знизити нашу готовність. Підписуйте це саме так. І додавайте своє ім’я.

Офіцер почав заперечувати, але вона попросила його лишитися після наради. При всіх відхилила пропозицію. Наодинці запитала, хто з його родини постраждав на платформі. Виявилося, двоюрідний брат дістав важкі опіки під час рятувальних робіт. Вона цього не знала.