47. Теплий камінь

Ррейнський радник Тарр прийняв Марка не в представництві, а в громадському дворі свого гнізда. Поруч сидів слідчий; розмова входила до погодженого опитування щодо значення слів у портовому записі. Землянинові дозволили ставити тільки уточнювальні запитання.

Двір був нижчий за вулицю. Сонце прогрівало темні плити, повітря пахло вологим каменем і гіркими травами. Молоді ррейни сиділи на широких краях сходинок, слухаючи старших. Маленьку дитину передавали з рук у руки без поспіху: гніздо тут означало не будівлю й не одну подружню пару, а спільноту, яка виховувала своїх разом.

У тіні стіни плити були прохолодніші. Двоє старших пересунулися до нагрітої смуги, а один із молодих розгорнув над дитиною тонкий затінювач. На краю двору працювала малопомітна водяна форсунка; Тарр коротко перевірив її подачу, перш ніж запросити гостей ближче. Для Марка це лишалося подвір’ям, для гнізда кожна його смуга мала власний час доби.

Марко збирався потиснути Таррові руку, проте помітив рух слідчого й зупинився. Радник сам розгорнув долоню вгору.

— У дворі спочатку показують порожні руки. Потім можна вітатися по-вашому.

Марко повторив жест. На лусці Тарра лишилися дрібні білясті потертості біля суглобів. Його жовті очі дивилися уважно, але не вороже.

«Гніздовим ключем» могли назвати як службовий допуск, так і старий тип механічного з’єднання. Світла облямівка на темному плащі справді належала одній із технічних служб. Водночас людські працівники спільних управлінь теж носили такі плащі. Марко відчув, як вислизає частина його впевненості, але основний слід залишався: автоматикою скористалися через справжній ррейнський допуск.

Увечері затримали старшину Векра, керівника гніздового технічного управління. Він приховав журнали обслуговування Східної платформи та наказав двом службовцям покинути об’єкт. У попередніх виступах Векр різко заперечував проти людського зближення із Землею, вбачаючи в ньому загрозу союзові.

Його слова знову показували на міських екранах. Біля людського ринку невідомі пошкодили ррейнський знак на вході до спільної майстерні. У відповідь частина гнізд припинила необов’язкові відвантаження. На верфі зупинилися роботи, хоча ніхто офіційно не оголошував страйку.

Наталя зібрала командирів обох народів. Марко бачив тільки відкриту частину засідання. Вона заборонила самовільні перевірки ррейнських екіпажів і попередила, що наказ стосується також її особистої ескадри.

Один із полковників запитав, чи не поспішає принцеса захищати тих, чиї ключі відкрили шлях убивці.

— Я захищаю порядок у флоті, — відповіла Наталя. — Ви маєте докази проти конкретної людини — передайте слідчим. Ви маєте її походження — залиште його поза наказом.

Марко побачив, як важко їй це далося. Після засідання вона не залишилася ні з ким говорити.

За два дні полковник Богун дозволив інспекторові бути присутнім на технічній частині допиту Векра. Старшина сидів прямо, луска на щоках стала тьмяною від сухого повітря.

— Ви вивезли журнали, — сказав полковник.

— Так.

— Чому?

Векр мовчав довго. Потім пояснив: його управління допустило використання кількох вузлів до завершення випробувань. Формально вони не впливали на загиблий відсік, але перевірка показала б порушення, за яке він відповідав особисто. Після аварії старшина намагався зібрати й узгодити записи до передачі зовнішній комісії.

— Ви називаєте це узгодженням? — запитав полковник Богун.

— Я називаю це тим, за що маю відповідати. Але я не вбивав гетьмана.

Марко не знав, чи вірить йому. Векр був розумний, мав мотив приховувати більше й добре розумів, які зізнання виглядатимуть правдоподібно. Проте одна деталь насторожила: старшина просив принести оригінальний носій до слідчої кімнати, хоча йому наполегливо пропонували працювати з відновленою копією.

Інспектор попросив занести це прохання до протоколу. Полковник Богун глянув на нього й дозволив.