43. Земля під чотирма ногами

Керр-Ат запросив Майю на випробувальний полігон у день, коли там нічого не випробовували. Після переведення частини спеціалістів до аварійної групи роботи тимчасово зупинили, і радник вирішив показати гості старі споруди, до яких зазвичай не доходили офіційні екскурсії. Звістка про загибель гетьмана вже змінила програму: технічна частина земної делегації завершувала перебування в Бойовому Союзі й мала приєднатися до головної групи на Мас-Ланті для повернення додому. Майя взяла тільки малий записувач і легку куртку, що виявилася замалою для ранкового вітру.

Дорога спускалася між кам’яними стінами. Вони були гладкі внизу й грубі вище, ніби вода колись довго проходила тут на одній висоті. Радник пояснив, що частина слідів справді належить воді, частина — давнім інструментам. У цьому місці їх навмисне не вирівнювали: студенти мали навчитися бачити різницю.

— Це ще до появи людей? — запитала інженерка.

— Значно раніше.

Він зупинився біля широкого входу. Його чотири ноги стояли на різних рівнях, але тулуб лишався майже нерухомим. Майя раптом зрозуміла, скільки дрібних рухів не помічає, коли дивиться на ратдамів у гладких коридорах. Каміння під їхніми ногами мало інше значення, ніж під її власними.

На камені центральні частини його копит приймали основну вагу, менші бічні впиралися в сусідні виступи. Керр-Ат перевірив одну опору коротким рухом, а потім звільнив передню руку для покажчика. Майя посунула власну ногу ближче до стіни. Їй доводилося дивитися під ноги там, де він уже розглядав перекриття.

Споруда виявилася давнім захищеним сховищем. Після кількох перебудов його використовували для навчання аварійних бригад. Усередині було прохолодно, сухо й тихо. Майя провела долонею по стіні, відчуваючи дрібні заглиблення, надто рівні для природної породи.

— Навантаження розходиться тут? — вона показала на вигин.

Керр-Ат повільно опустив голову.

— І тут. Але не зовсім так, як ви думаєте. Подивіться на підлогу.

Вони провели майже годину біля одного переходу. Радник малював прості схеми, Майя ставила запитання, іноді невдалі. Вона не відчувала приниження через те, що не знає: перед нею була інженерна школа з довгою власною історією, і вперше за багато днів цю історію не треба було негайно перетворювати на політичний висновок.

На виході вони зустріли навчальну групу. Діти різного віку несли невеликі місткості з піском. Їм доручили побудувати опору на нерівній основі й перевірити, як вона впаде. Учитель спеціально не сказав, який спосіб правильний.

Одна людська дівчинка спитала, чи правда, що на Землі всі споруди робили тільки люди. Майя відповіла, що інших розумних видів там не було.

— І нікому було сказати, що незручно? — здивувалася дитина.

Інженерка засміялася, потім серйозно пояснила, що люди теж дуже різні й часто не зважають навіть на потреби одне одного. Дівчинка подумала й повернулася до піску.

Ратдамський хлопчик запитав, чи земні діти вчать їхню історію. Майя сказала, що тепер почнуть, але підручників ще немає. Його розчарування було коротке й пряме.

— Ви ж уже дорослі. Як ви нічого про нас не знали?

— Так само, як ви не знали, що ми прилетимо сюди, — відповів Керр-Ат. — Великі світи теж іноді мало знають.

На обід вони зайшли до невеликого поселення біля полігона. Там жили працівники, які не хотіли щодня їздити з міста. Будинки були частково заглиблені в землю, вікна виходили до вузьких захищених дворів. У їдальні подавали густу страву з місцевих бобових; для людей додавали дрібніші ложки й вищі підставки.

Керр-Ат підійшов до широкого заглиблення вздовж столу й зігнув чотири ноги, опускаючи корпус на довгу оббиту опору. Передня частина тіла лишилася піднятою; посудину він поставив на висувний край. Майя сіла поряд на принесений стілець і все одно не діставала ліктем до зручного місця. Господар підсунув їй окрему полицю, не перериваючи розмови із сусіднім столом.

За сусіднім столом обговорювали Землю. Один із молодих майстрів отримав попередню пропозицію роботи в майбутній спільній лабораторії. Його ратдамська наставниця питала, чому місцеві проєкти мають закінчувати ті, кому нікуди повертатися.

— Це несправедливо, — сказав він. — Я не винен, що знайшлася планета моїх предків.

— Я не звинувачую тебе в планеті. Я питаю про три незавершені розрахунки.

Майя впізнала суперечку з майстерні, але тепер у ній було більше втоми. Люди вже навчилися вимовляти правильні загальні слова й усе одно не знали, як поділити наступний тиждень.

Керр-Ат не втручався, доки майстер сам не попросив його підтвердити, що наукова поїздка корисна Союзові.

— Може бути корисна, — відповів радник. — Може виявитися безрезультатною. Це нормально для дослідження. Ненормально називати користю те, за що поки платять лише твої колеги.

Майстер відклав ложку. Наставниця теж замовкла, ніби вперше почула точне формулювання того, що хотіла сказати без образи.

Після обіду Керр-Ат повів Майю до низького меморіалу. Тут не було зображень ворогів. На кам’яних плитах зберігали імена місцевих громад, що зникли під час старих воєн і панування Викрадачів. Частину імен відновили, частину позначили тільки місцем.

— Ми не були привезені сюди, — сказав радник. — Але це не означає, що ми завжди володіли власним домом. Коли люди говорять про повернення, дехто з наших чує: справжня історія починається там, де ми не брали участі.

Майя довго дивилася на невідомі знаки.

— Я не можу відповідати за всіх людей. Можу сказати, що сьогодні дізналася про ваш дім більше, ніж із десяти офіційних пояснень.

— Тоді не перетворюйте його лише на корисну лабораторію.

Вона вимкнула записувач. Запитала, чи можна просто пройти вздовж плит. Радник дозволив і залишився біля входу.

Коли вони повернулися на полігон, дитячі опори вже випробували. Більшість упала. Найстійкішою виявилася крива конструкція, яку людська дівчинка й ратдамський хлопчик будували разом, довго сварячись через основу. Учитель попросив їх пояснити результат, і обидва негайно почали сперечатися, чия зміна була вирішальною.