40. Розмова за перегородкою

На четвертий день перебування на Плаї землян повезли до портового міста, звідки відправляли транспорт на Східну платформу. Приймання нового евакуаційного вузла призначили на наступний ранок. Делегації показували причали, цивільну диспетчерську та ремонтні майстерні, де людські й ррейнські зміни передавали роботу одна одній.

Марко затримався біля старого розподільчого щита. Попросив пояснити, чому один механічний важіль лишили поряд із новою панеллю. Технік відповів, що на ньому навчають ручного відключення: система може вийти з ладу, але напрямок руху руки змінювати не варто.

Коли інспектор наздоганяв групу, йому подзвонила архівістка: футляр із земними зразками випадково відвезли не на той причал. Супровідник показав службовий прохід, дозволений за гостьовою перепусткою, та залишився чекати біля виходу. Марко пішов сам, думаючи тільки про те, що знову доведеться переносити незручний ящик.

У переході стояв теплий запах пакувальної смоли. За напіввідчиненою складською перегородкою розмовляли двоє. Один голос був низький, із хрипким видихом наприкінці фрази; другий звучав молодше й сердито. Перекладач, який працював у режимі відкритого середовища, підхопив слова раніше, ніж Марко побачив людей.

— Після другого сигналу. До того — не чіпай, — сказав старший.

— А якщо старий приведе ще когось?

— Твоя справа — відсік. Другу заберуть окремо.

Марко зупинився біля позначення причалу. Це могло бути що завгодно: перевезення обладнання, сварка робітників, місцевий жаргон, який система перекладала надто буквально.

— Гніздовий ключ лишається? — запитав молодший.

— Саме він і лишається. Решту отримаєш після приймання. І не ходи більше до свого реєстратора.

У щілині між перегородкою й стіною Марко побачив руку на краю контейнера. На лівій кисті бракувало частини великого пальця. Другий чоловік тримав складений темний плащ із вузькою світлою облямівкою; на тканині лежав знак, схожий на ті, що інспектор бачив у ррейнській частині адміністрації. Обличчя він не розгледів.

Марко рушив далі. Почув, як за спиною затихла розмова, і змусив себе не прискорювати крок. Біля потрібного причалу показав перепустку, отримав футляр і повернувся до супровідника. Лише тоді відкрив журнал перекладача. Короткі фрагменти зберігалися для виправлення помилок; інспектор заблокував їхнє автоматичне видалення.

Він не вирішив, що почув змовників. Але фраза про «другу» не давала спокою.

Капітан Кассіан вислухав його в транспорті й попросив передати запис місцевій охороні. Осавул Хмурий прийняв його без вдячності, уточнив місце, час, напрямок руху. Марка повели назад показувати перегородку. Відсіки вже були порожні; камера на тому повороті дивилася в протилежний бік, а в реєстрі проходу стояли кілька законних технічних бригад.

— Чому ви не викликали охорону одразу? — запитав осавул.

— Тому що не знав, чи маю для цього підстави.

— Тепер знаєте?

— Ні. Тому я приніс вам запис.

Керівник портової служби впізнав можливий зміст: наступного дня мали переводити старий агрегат до іншого відсіку, а другу установку везти окремо. Марко попросив не стирати первинний звук, бо переклад не дозволяв упевнено розрізнити людину й механізм. Осавул наказав перевірити й технічну заявку, і людей із ушкодженою лівою рукою.

Увечері гетьманові доповіли про перевірку. З маршруту прибрали два службові проходи, змінили час прибуття, закрили непідтверджені перепустки. Випробування мали провести на порожньому стенді; відвідувачів допустити лише до знеструмленого відсіку. Марко знав тільки про загальні обмеження. Результати перевірки людей і обладнання йому не показували.

Осавул Хмурий не поклався на пояснення портової служби. Двоє його людей перевірили перенесення агрегатів, і реальний наряд справді існував. Знайшли також трьох працівників з ушкодженнями лівої кисті; двоє мали підтверджені зміни в інших секторах, третій надав дійсну перепустку, але не з’явився на додаткову співбесіду. Його допуск заблокували, опис передали черговим. Запис Маркового перекладача залишили відкритим запитом, а не закритою помилкою гостя.

Наступного ранку Марко прокинувся до виклику. За вікном гостьової кімнати працівник водної служби перевіряв нижній жолоб, витягуючи з нього мокре листя довгим гачком. Рух був повільний, звичний. Інспектор дивився на нього, поки перекладач не повідомив час сніданку.

Він знову відкрив учорашній запис і відразу закрив. Якщо слухати ще раз, голоси не стануть зрозумілішими. Усе, що він міг передати охороні, вже було передано.

Біля транспорту осавул Хмурий перевіряв список делегації. Марко запитав, чи огляд відбудеться.

— За зміненим маршрутом. До випробування вас не допустять.

— Я не про наш допуск.

Хмурий підвів очі.

— Знаю. Запит лишається відкритим. Якщо побачите когось із тих двох, скажіть мені. Самі не підходьте.

На Східній платформі їх провели до зали з широкою смугою вікон. З одного боку було видно причальний вузол, з другого — закриті переходи аварійної служби. Підлога ледь тремтіла від руху транспортних модулів. Марко помітив цю дрібницю раніше за людей, які чекали на делегацію.

Тарас V стояв біля робочої схеми й слухав ррейнського майстра. Майстер торкався довгим пальцем позначень на стіні; його пояснення супроводжувалися таким самим рухом, яким люди на Землі показували несправне ущільнення або неправильно поставлений кріпильний вузол. Гетьман перепитував, не приховуючи, коли не розумів.

Наталя підійшла до батька. Тарас сказав їй щось тихо, і вона, вперше за ранок, усміхнулася. Осавул стояв біля іншого переходу, стежачи водночас за людьми й повідомленнями охорони.

— У них спочатку технічна частина, — пояснив супровідник землянам. — Нас проведуть через приймальну залу.

Капітан Кассіан попросив не розтягувати групу. Саара Ной погодила зміну програми, архівістка вимкнула запис під час перевірки допусків. Марко відійшов до поручня, пропускаючи візок із робочими футлярами.