39. Третє крісло

Наступного ранку землю навколо Січі вкривав білий туман. Капітан Кассіан вийшов на оглядову галерею до початку програми й побачив, як на нижньому майдані людські курсанти вправляються разом із ррейнськими. Голос інструктора долинав уривками; з інтонації було ясно, що високі технології не полегшили його роботи.

Гетьман Тарас V запросив капітана пройтися до старого валу. Зблизька той виявився не декорацією: під кам’яною кладкою працювали сучасні мережі, а в колишніх казематах розмістили громадські майстерні. Над одними дверима висіла табличка з двома датами — побудови й передачі спільній громаді.

— Наші перші триста років тут погано виглядають на урочистих зображеннях, — сказав гетьман. — Ми сперечалися з ррейнами, хто має більше прав на землю, куди і їх, і нас привезли силою. Обоє вважали, що чужа біда менша за власну.

У дворі майстерні людина й ррейн розбирали насос. Хлопчик підносив інструменти, обираючи то людське, то ррейнське найменування. Капітан слухав, як перекладач насилу встигає за зміною мови.

— Тепер вам не треба обирати одну? — запитав він.

— Для наказу є спільний стандарт. Для сварки кожен бере ту, якою краще виходить.

Тарас говорив легко, але на сходах зупинився перевести дух. Капітан удав, що розглядає кладку. Він знав, як неприємно, коли чужа ввічливість підкреслює твою слабкість.

Пізніше землян повели до родинного двору гетьманів. Там стояли не статуї, а камені з іменами та позначеннями кораблів. Три свіжіші камені були поряд. Кассіан прочитав пояснення про синів Тараса V й нарешті зрозумів учорашню поведінку охорони.

Наталя підійшла, коли делегація вже рухалася далі.

— Тут не потрібно знімати, — сказала вона архівістці.

Та негайно вимкнула пристрій. Марко, який ішов поруч, опустив і власний планшет, хоча не користувався камерою. Принцеса помітила рух і нічого не сказала.

Після обіду гетьман прийняв робочу групу з безпеки. Марко відповідав на запитання про аварійні розслідування на Землі. Тарас цікавився не тим, які прилади використовують, а тим, хто має право вимагати повторної перевірки, якщо всі підписи вже стоять.

— За новими випадками? — уточнив інспектор.

— І за старими.

У кімнаті був полковник Олекса Богун, керівник розвідки козацької сторони. Його ліва кисть нерухомо лежала на підлокітнику, права повільно перегортала сторінки. Полковник не дивився на Марка, коли гетьман поставив це запитання, і саме тому інспектор відчув, що відповісти слід особливо точно.

— Потрібні підстави й повноваження. Чужий досвід може показати, що пропустили, але не замінить ваших слідчих.

Гетьман обернув на столі маленьку застібку. Та була вже зібрана, проте один край усе ще не замикався до кінця. Наталя помітила це й забрала механізм, поки батько не почав перевіряти його ножем.

— Майстер зайде ввечері, — сказала вона.

— Він так і вчора казав.

— Учора він лагодив водний контур. Твій пояс зачекає.

Тарас зітхнув із перебільшеною образою. Марко вперше побачив, як Наталя всміхається в присутності гостей, не стежачи відразу за їхньою реакцією. Кілька секунд кімната була родинною, хоч на столі лежали службові документи. Потім гетьман повернувся до розмови.

Тарас кивнув.

— Саме чужий досвід мені й потрібен. Ви не залежите від наших шкіл та старих посад. Почнімо з відкритих матеріалів. На кілька тижнів після відльоту делегації один ваш спеціаліст міг би лишитися тут?

Керівниця місії, радниця Саара Ной, відповіла, що запитає Землю. Капітан Кассіан запропонував залишити в програмі інспектора Марка: його досвід приймання цивільних об’єктів відповідав відкритій частині роботи. Остаточне відрядження залежало від земного погодження. Гетьман наказав підготувати проект запрошення. Наталя була присутня при цьому й зауважила, що військові матеріали потребуватимуть окремого дозволу.

— Звісно, — погодився Тарас. — Я запрошую фахівця, не віддаю йому архів.

У коридорі осавул Грицько Хмурий, начальник охорони принцеси, перевірив Марків тимчасовий допуск.

— Ви довго розслідуєте аварії?

— Дев’ять років. До того працював на експлуатації.

— Тоді знаєте, що випадково люди теж гинуть.

— Знаю.

— Добре. Тут зараз легко сказати родині те, що вона хоче почути.

Марко витримав його погляд.

— Я не обіцяв відповіді.

Осавул повернув перепустку, але ще раз звірив строк її чинності. Марко дочекався, поки той прибере руку, і поклав документ у внутрішню кишеню.

Того вечора Марко занотував запитання гетьмана окремо від звіту делегації. До матеріалів Синоду він додав тільки факт запропонованої співпраці. Про три камені у дворі не написав: чужий біль ще не був інформацією, якою він мав право розпоряджатися.