36. Місце за довгим столом

На Плай вони летіли місцевим транспортом. «Зоря-1» лишилася під наглядом екіпажу, а капітан Кассіан супроводжував місію як радник із першого контакту. Земляни ще не мали ні права, ні досвіду виконувати тут звичайні пасажирські рейси.

Плай під ними розгортався повільно: світла крайка моря, вітряні рівнини, великі озера, міста на височинах. Уздовж річок тягнулися старі укріплені лінії, які давно перетворили на дороги й парки. Гід показав одну з них і пояснив, що колись вона відділяла людські землі від ррейнських. Тепер по ній ішов спільний водогін.

Біля виходу на землю гостей зустріла наслідна принцеса Наталя, командирка флоту. Вона була у світлому парадному мундирі з темним поясом; коса лежала на плечі, а на зап’ястку виднівся край льотного браслета, не знятого навіть заради прийому. Кассіан упізнав у вишивці віддалену спорідненість із земними орнаментами, які бачив у навчальних архівах. Схожість обірвалася на незнайомому знаку спільної служби двох народів.

Марко стояв у другому ряду й запам’ятав не вишивку, а те, як охоронець принцеси двічі перевірив вихід із бічного переходу. Він вирішив, що тут так заведено. Пізніше згадав це з незадоволенням: побачив тривогу й пояснив її звичаєм, якого не знав.

За вечерею місця розподілили між людьми й ррейнами. Гостей не зібрали на одному боці; кожен сидів поруч із місцевим співрозмовником. Капітанові дісталося місце біля гетьмана Тараса V, Маркові — біля службовця портового управління. Від нього інспектор дізнався, чому хліб подають на окремій дерев’яній дошці, хоча решта посуду пристосовується до форми рук: дошку приносила родина, яка цього дня відповідала за прийом.

— А якщо вона мала й гостей більше, ніж очікували?

— Тоді беруть другу. У нас є традиції, але голодних гостей заради них не тримають.

Марко засміявся й посунув таріль сусідові-ррейну, спершу перевіривши позначку харчової сумісності. Наталя, яка саме проходила повз, це помітила.

— Ви вже вивчили наші знаки, інспекторе?

— Тільки ті, помилка в яких може зіпсувати вечерю.

— Розумний порядок.

Вона пішла далі. Розмова тривала кілька секунд, і Марко не став вигадувати їй додаткового значення.

Гетьман розпитував капітана про земні академії. Не про зброю й не про політичні обіцянки, а про те, як навчають людей визнавати власну помилку. Коли зайшла мова про незалежне приймання обладнання, капітан Кассіан кивнув у бік Марка.

— Тут краще запитати інспектора. Він цим заробляє собі погані стосунки з керівниками об’єктів.

Тарас усміхнувся й попросив після вечері передати перелік тем для спільної роботи. Марко записав доручення, а біля пункту про незалежне приймання лишив місце для місцевого відповідального. На ранок йому призначили зустріч у технічній канцелярії. За відчиненим вікном пахло дощем; у дворі ще розмовляли гості, й інспектор дописував список під їхні голоси.