32. Місце за спільним столом

У житловому кільці інкської станції свято почалося зі зупинки кухонного конвеєра. Не всі гості встигли сісти, а на дальньому кінці зали вже стояли три таці, яких ніхто не замовляв, і літній кухар вимагав, щоб хтось нарешті визнав різницю між номером столу й номером родини. Амая Кінту, реєстраторка, що супроводжувала земну групу, зняла парадний плащ і пішла до пульта.

Коли механізм зупинився, над кухнею затихло тонке клацання напрямних. Підсвічені нитки на стіні позначали три черги: готову їжу, чистий посуд і повернення місткостей. Одна вантажна платформа лишилася між двома відмітками. Амая торкнулася її реєстру, передала відповідальність кухарці й лише після підтвердження дозволила дітям перенести таці на столи.

Координатор Румі Сай спробував допомогти, але кухар відігнав його.

— Ви минулого разу теж усе впорядкували. Після вас у двох родин було по три десерти, а в нас — жодного.

— Зате всі пам’ятають той вечір.

— Я теж. Тому відійдіть.

Капітан Кассіан прийняв у реєстраторки плащ і залишився біля входу, не знаючи, куди його покласти. Тканина була м’яка й важка, з геометричним візерунком, який міняв щільність біля плечей. Амая носила її так природно, як земні службовці носили стандартну куртку; капітан раптом зрозумів, що весь день розглядав одяг як музейну річ і жодного разу — як добре зроблену повсякденну роботу.

За скляним краєм галереї повільно підіймався газовий гігант. Його кільця здавалися широкою світлою дорогою, але місцеві діти майже не дивилися назовні. На станції знали, коли відкриють захисні панелі й буде видно дві далекі зорі; найближче світило зараз ховалося за корпусом. Тутешній день визначали не світанки, а режим житлового кільця, потреби рослин і зміни в доках.

Лея Морен допомогла кухареві рознести перші миски. Для гостей приготували густу страву з зерна, солодкуватого кореня та пряного соусу, безпечного для людей. На сусідньому столі ррейнська родина отримала інший набір приправ. Ссаввка у вологій зеленій накидці сперечалася з дитиною, яка хотіла земного десерту, ще не знаючи, що він таке.

— Земного тут поки немає, — сказав капітан.

Дитина розчаровано відвернулася.

— Ось бачите, — зауважив Румі. — Перший дипломатичний провал. Ми могли підготуватися.

Свято виявилося днем завершення старого боргу станції. Колись ремонт зовнішньої оболонки оплатили кілька торгових домів, і мешканці впродовж років повертали кошти частиною зборів. Останній платіж провели вранці. На стіні висів список тих, хто брав участь у ремонті; поруч залишили місця для працівників, яких ще шукали в архівах.

— Чому не прибрали імена після виплати? — запитала Лея.

Амая повернулася з пульта, витираючи пальці серветкою.

— Борг закінчився. Робота — ні. На ній ми досі живемо.

За столом почали говорити про Землю, щойно минули обов’язкові вітання. Один із власників невеликої ремонтної майстерні, ррейн із темними плямами на шиї, запитав, чи земні контракти розподілятимуть лише між людськими домами. Він жив на станції сорок років, його діти народилися тут, а тепер у рекламі майбутніх рейсів бачив винятково людські обличчя.

Румі відповів, що жодного такого правила немає.

— Правила ще немає, — погодився майстер. — А оголошення вже є. За оголошеннями приходять клієнти. За клієнтами — правило, яке нібито завжди існувало.

Молода інкська бухгалтерка заперечила, що йдеться про родинні поїздки. Ссаввка на сусідньому місці поставила ложку на стіл.

— Моя майстерня робить фільтри для ваших родинних поїздок. Мій чоловік служить на транспорті. Йому запропонували залишитися на старих лініях, бо на новій нібито важлива людська довіра. Я хочу знати, кому саме не довіряють.

Капітан Кассіан вислухав переклад до кінця.

— Наші інструкції такого не вимагають. Для допуску до Сонячної системи значення матимуть судно, вантаж, санітарні умови й погоджений маршрут. Походження капітана не замінить жодної перевірки й саме по собі не стане причиною відмови. Це я можу підтвердити від імені нашої програми.

Ррейнський майстер нахилив голову.

— Запишете?

— Так. І попрошу долучити до спільного повідомлення.

Після цього вечеря не стала безтурботною, але розмова втратила глухий кут. Амая занотувала назву рекламного товариства. Румі попросив показати оголошення. Власник транспортної частки, до того мовчазний, почав доводити, що людські пасажири самі охочіше обиратимуть людські екіпажі. Лея запитала, чи вони вже літали з земними пасажирами. Він зніяковів і визнав, що не літали ще ні з ким.

Наступного ранку капітана запросили до Ради торгових домів. Голова Ради була невисокою сивою жінкою з вузькими окулярами, які носила всупереч порадам замінити їх вбудованим коректором. На її тканому комірі не було коштовного каміння. Вона поклала перед собою копію вечірнього оголошення й запитала координатора, скільки подібних уже розійшлося.

— Більше, ніж ми встигли побачити.

— Отже, виправлятимемо публічно. Домам це не сподобається.

— Їм ще менше сподобається, коли частина станції вирішить, що її зробили обслугою людського повернення.

Голова зняла окуляри. Вона мала звичку робити це, коли не хотіла, щоб співрозмовник сплутав читання з увагою.

— Я це розумію. Але й ви зрозумійте: перші рейси будуть збиткові, якщо ми не об’єднаємо ризик. Уряд Плаю пропонує готовий військовий супровід. Гармонія поки радить зачекати. Бойовий Союз вимагає додаткових вимірів. Земля, — вона подивилася на капітана, — ще не знає, скільки суден здатна прийняти. Мені потрібна відповідь, чим платити працівникам, поки всі думають правильно.

Капітан не став обіцяти швидкого погодження. Запропонував почати з кількох вантажних рейсів і невеликої спільної групи, заздалегідь назвавши витрати, які Земля бере на себе. Голова попросила цифри. Амая поклала поруч перелік ризиків. Вони працювали до обіду, і тільки наприкінці виявилося, що спірне рекламне товариство належить одному з домів, який має голос у цій самій Раді.