31. Стіл для гостей

На другий день перебування земної делегації на Мас-Ланті координатор Румі Сай скасував один із оглядових маршрутів. У листі до керівника місії написав, що знайомство з повсякденним життям теж належить до робочої програми. Амая Кінту прочитала формулювання, підняла брови й запитала, чи він справді хоче обґрунтовувати обід як дипломатичну процедуру.

— Після вчорашнього банкету — так, — відповів координатор. — Вони бачили п’ять послідовних промов і жодної кухні.

Капітан Кассіан прийшов із докторкою Леєю Морен, операторкою зв’язку Ешлі Денмар і двома архівістами. Решта місії працювала з реєстрами. Марко залишився перевіряти порядок передачі приладів; капітан згадав про нього тільки тоді, коли попросили порахувати відсутніх.

Їдальня містилася між ремонтним сектором і невеликим навчальним осередком. Діти проходили коридором до відкритого майданчика, працівники ставили сумки під лави. Біля входу відвідувач обирав режим харчової сумісності, а не народність. Після цього панель показувала, які страви придатні без змін, які потребують уточнення, а які краще не брати.

Докторка Лея затрималася біля позначень довше за всіх. Місцева працівниця пояснила їй, як враховують різні травні системи, і додала, що найбільше клопоту мають не з різницею видів, а з людьми, які впевнені, ніби гарне самопочуття вчора скасовує реакцію сьогодні.

— Це у вас теж? — щиро здивувалася лікарка.

За столом на них чекали Лада й Тарр. Представниця козацьких громад принесла теплі коржі та невелику посудину густої приправи, яку її родина робила з місцевих плодів. Ррейн поставив поряд довгі шматочки печеного кореня. Для людей їх нарізали тонше; для нього залишили міцну шкірку.

Ешлі спробувала корж і сказала, що смак нагадує щось із дитинства, хоча вона не може згадати що. Лада запитала, хто готував у її домі. Розмова одразу стала незручно простою. Операторка зв’язку відповіла, що здебільшого користувалися стандартним меню житлового комплексу, але батько іноді брав окремі продукти й робив вечерю сам.

— У нього була своя страва?

— Він називав її «те, що лишилося». Ми сміялися, але чекали саме на неї.

Лада розсміялася також. Виявилося, що в її домі ця страва мала майже таку саму назву й вважалася доказом того, що дорослі не встигли закупитися.

Капітан Кассіан спостерігав, як за кілька хвилин зникає незручність, на яку офіційній зустрічі не вистачило пів дня. Не тому, що всі стали однаковими. Просто знайшовся досвід, який не вимагав спільного прапора.

Тарр запитав доктора Лею про земні родини. Його цікавило, хто виховує дітей, коли батьки тривалий час працюють поза домом. Лікарка розповіла про громадські служби, довготривалі відрядження, мережі підтримки. Ррейн слухав уважно й іноді просив уточнити, чи йдеться про спорідненість, обов’язок чи оплачувану роботу. Для нього ці межі проходили інакше.

— Ваші гнізда тоді утворюються заново для кожної дитини? — запитав він.

Лея подумала.

— Не зовсім. Але це цікавіше запитання, ніж я чекала за обідом.

Коли прийшла Сеййа, діти з навчального осередку саме розглядали землян крізь прозору перегородку. Ссаввська радниця помітила їх і показала жестом, що можна зайти, якщо дозволить наставник. Троє наважилися. Один маленький ррейн запитав капітана, чи всі земні кораблі такі тісні.

Кассіан відповів, що йому теж іноді так здається. Дитина серйозно порадила будувати проходи ширше, бо коли всі бігтимуть одночасно, хтось застрягне. Директор Келлер, подумав капітан, напевно знайшов би в цій пораді щось бюджетно небезпечне.

Пізніше Лада відвела капітана до бічного вікна. На ній був звичайний міський одяг: довга темна куртка, зручні штани, пояс із вузьким тканим візерунком. Орнамент здався капітанові знайомим, і цього разу він прямо запитав, що той означає.

— У нашій родині — річку, — відповіла Лада. — А в старому записі могло означати інше. Ми не завжди знаємо, що зберегли точно, а що домислили. Вам це, мабуть, важливо почути.

— Так.

— Нам також. Дехто чекає, що Земля зараз видасть нам довідку про справжність.

Кассіан подумав про заяви на переселення.

— А дехто на Землі чекає, що ви видасте таку довідку їм.

Лада довго дивилася на нього, потім повернулася до столу.

— Тоді добре, що ми спершу поїли. На голодний шлунок такі речі звучать як привід посваритися.