29. Ціна нового шляху

В інкській системі трьох зір новину про Землю зустріли стрибком страхових ставок.

Координатор Румі Сай дізнався про це раніше, ніж устиг дістатися до родинного дому. Він прибув із Мас-Ланти на транспорті, який віз і звичайну кореспонденцію, і засвідчені пакети першого контакту. На виході з причалу на нього чекала реєстраторка Амая Кінту — та сама уповноважена з гостьових процедур, яка змусила земного капітана тричі уточнити межі його повноважень.

— У вас два родинні запрошення, одинадцять службових і одна пропозиція очолити комерційне товариство, — сказала вона. — Останню я повернула.

— Чому?

— Там неправильно написали вашу посаду. Ви ніколи не були власником першого контакту.

Румі зняв дорожній комір і засміявся. На нижніх рівнях причалу пахло гарячою олією, сухими плодами й охолодженим металом. Вантажні платформи йшли до розподільчих шахт, люди сперечалися з розрахунковими системами, діти з навчальної групи рахували кораблі за типами двигунів. Поява Землі не зупинила цього руху, лише додала до нього ще один предмет торгу.

Їхній житловий комплекс обертався над супутником газового гіганта. З центральної галереї було видно бліду смугу його кілець, а дві далекі зорі здавалися нерухомими вогнями над неприродно великим небом. Старі інкські орнаменти повторювалися на поручнях і тканих перегородках, але між ними проходили системи зв’язку, яких перші викрадені люди не впізнали б навіть за поясненням.

— Мене питають, чи можна вже купити місце на рейс до Землі, — сказав координатор.

— Мене питають, чи можна продати те, чого ще не існує. Бачите, як добре ми доповнюємо одне одного.

Перед нарадою Румі зайшов до меморіального сховища. Архіварій Тупак, хранитель свідчень доби неволі, працював там із реєстрами давніх торговців — вимерлого народу, чию технічну спадщину інки взяли під опіку. У тихому приміщенні не було зображень перемог. Стояли герметичні поховальні місткості, кілька збережених особистих речей і таблички з іменами, вимову яких тепер відтворювали лише записи.

Архіварій підвів сиву голову.

— Знайшли свій початок?

— Планету, — відповів Румі. — З початком складніше.

Тупак провів пальцем по захисному склу над старим обліковим вузлом.

— Ці навчили наших предків вести рахунки так, щоб їм довіряли чужі. Земля того не давала. Якщо тепер оголосимо всю свою історію очікуванням повернення, доведеться викинути дуже багато прожитого.

Координатор постояв поруч. Він хотів запитати, чи має родинний переказ про гірську річку хоч якесь історичне підґрунтя, але раптом зрозумів, що запитає пізніше, без службового поспіху.

На торговій нараді вже ділили майбутній попит. Одна група наполягала на дешевих перших рейсах, щоб закріпитися на новому напрямку. Інша вимагала спершу визначити, чим земляни взагалі платитимуть. Третя пропонувала купувати виняткові права на їхні культурні записи, поки вони не знають місцевих цін.

Румі слухав довше, ніж хотів. Потім розгорнув список запитів, з якими до нього звернулися родини.

— Тут люди шукають назви гір, пісні, підтвердження, що їхні предки не вигадали своєї батьківщини. Якщо ми першими почнемо продавати їм відповіді з націнкою за винятковість, це теж запам’ятають.

— Ви пропонуєте відмовитися від прибутку?

— Пропоную розрізняти перевезення й право на чужу пам’ять. Архівний обмін відкритий. Доставка, переклад, проживання — за договором. У нас вистачить роботи.

Амая Кінту підсунула торговій раді інший документ. Військове управління Плаю пропонувало страхувати майбутні земні рейси через єдиний погоджений центр. До пропозиції вже долучили перелік перевізників і тимчасових винятків із процедур.

— Вони очікують рішення гетьмана, — сказала реєстраторка. — Поки що пропонують резервувати місткості.

Румі переглянув умови. На поверхні все виглядало розумно: невідома система, відсутність місцевих рятувальних служб, потреба в супроводі. Але цивільний перевізник, який приймав ці умови, передавав військовому операторові і маршрути, і право затримувати вантаж, і вибір страхувальника.

— Це обговорювали з іншими союзами?

— Документа про погодження немає.

Реєстраторка виділила номер гарантії. Один із банків уже підтвердив під неї кредит; погашення залежало від майбутніх обов’язкових зборів за супровід.

Румі відчув знайому втому. Люди ще не дісталися додому, а хтось уже витратив гроші, які збирався брати за дорогу до них.

— Залиште всі версії пропозиції в реєстрі, — сказав він. — І попросіть підтвердити повноваження. Я не хочу, щоб наша печатка на прийнятті листа перетворилася на схвалення угоди.

Увечері координатор прийшов до родини із запізненням. Його тітка зустріла біля столу й запитала, чи на Землі ще є їхній народ. Румі сів поруч, відчуваючи, як після службового дня важко вимовити просте «не знаю».

Тітка вислухала його довге пояснення й поклала долоню поверх його руки.

— Тоді спочатку дізнайся. Торгувати встигнеш.

Наступного ранку координатор отримав запрошення супроводити земну делегацію на Плай. Гетьман Тарас V хотів почати зі спільної програми безпеки перевезень. Румі перечитав лист і додав до багажу родинний запис назви річки: цього разу він збирався говорити не лише від імені служби.