27. Те, що росте повільно

У Гармонії звістку про Землю спершу почули ті, хто працював у нічну зміну.

Радник Акіо Моріта дізнався про це від сестри. Пакет із Мас-Ланти ще проходив урядову перевірку, коли вона надіслала зображення ремонтної бригади, що сиділа на корінні недобудованого переходу й дивилася запис контакту просто на робочому щиті. Під зображенням стояло: «Ти там поруч. Запитай про наші острови. Мати вже шукає стару карту».

Через кілька діб, повернувшись із Мас-Ланти на коротку консультацію, радник людських громад побачив той самий перехід із вікна транспорту. Живі опори ще тримали в допоміжних каркасах. Ссаввські садівники-інженери спрямовували ріст тканин, а людська бригада монтувала в них магістралі. Гармонія вміла вирощувати міцні споруди, однак вони не ставали готовими від самого бажання. Вирощене потрібно було живити, перевіряти на хвороби, підсилювати там, де навантаження перевищувало розрахунок.

Біля входу до міського розплідника на Акіо чекала радниця Сеййа. На чорному хутрі ссаввки затрималися краплини дрібного дощу. Живі ліани її напліччя потемніли від вологи, а кінчики листків повернулися до тепла ламп під навісом.

— Нас перенесли сюди, — сказала вона. — У залі ради зламався повітрообмін. Можна було сидіти й удавати, що нам зручно, але наш господар має ще залишки совісті.

У теплому приміщенні пахло мокрою корою й терпким соком. За тонкою перегородкою працівники пересаджували тканини майбутніх корабельних оболонок. Акіо зняв верхній плащ, на якому темний геометричний візерунок позначав його школу та право представляти людські громади. Колись капітан Кассіан затримав на цьому візерунку погляд, шукаючи в пам’яті щось із земної історії. Радник тоді вдав, що не помітив; тепер хотів би знати, що саме впізнав земний офіцер.

Розмова почалася зі списку запитань до Землі. Географія, архіви, мови, доля старих святилищ. До кожного культурного товариства уже приходили люди, переконані, що особисто мають поставити землянам найважливіше запитання.

— Мати хоче знати, чи ростуть дерева біля місця, яке наш рід називає домом, — сказав Акіо. — Ми навіть не впевнені, що правильно зберегли назву.

Сеййа сперлася боком на низьку похилу мембрану між двома вирощеними ребрами. Вона підібрала задні кінцівки; хвіст ліг у відкритий жолоб, а вільна рука лишилася поруч із полем документів.

— І що зміниться, коли вона дізнається?

— Для торгової ради — нічого. Для матері — багато.

Ссаввка кивнула. Її власний народ не був вивезений з іншого світу. Для неї місце народження предків існувало під ногами, з усіма війнами, втратами й перебудовами; вона ніколи не мусила уявляти його за переказом.

За столом не всі поділяли цю поблажливість. Представник вирощувальних господарств приніс розрахунок: якщо людські громади перекинуть дослідні кошти на земні програми, наступного сезону бракуватиме ресурсів для відновлення орбітальних оболонок. Представниця людських шкіл відповіла, що дітям дві тисячі років розповідають про втрачений світ, а тепер пропонують почекати до завершення чергового кошторису.

— У нас спільні школи, — нагадала Сеййа. — Діти ссаввів теж чули ці розповіді. Не робіть із них тих, хто мусить стояти за дверима, поки люди зустрічають рідню.

Радник Акіо поглянув на неї. Це було сказано неголосно, без образи, проте господар приміщення перестав перебирати робочі листи.

— Я запропоную спільну делегацію, — сказав він. — І відкриті архівні запити. Хто хоче шукати предків, шукатиме; хто хоче досліджувати екологію Землі, матиме свою програму. Але з бюджету утримання житла нічого не забираємо.

— Тоді з чого?

— З представницьких поїздок. Зокрема моїх. Після цієї розмови я вже здатен звітувати без особистої присутності перед кожним комітетом.

Засміялися не всі. Проте сперечатися почали про суми, а це означало, що рішення набуло форми.

Після наради Сеййа провела людського радника між рядами контрольних камер. За склом повільно наростала світла тканина, схожа на переплетення тонких кісток. Тут готували матеріали для рятувальних відсіків, зокрема для верфей Плаю.

— Сьогодні прийшов запит на зміну обслуговування, — сказала ссаввка. — Плай хоче збільшити інтервал між оглядами на новій платформі. Їхня військова служба посилається на терміновість приймання.

— Відмовили?

— Попросили первинні виміри. Якщо тканина висихає біля стиків, жоден підпис не поверне їй міцності. Але справа, здається, не в тканині. Їм потрібен загальний документ, що всі наші вузли допускають спрощений режим.

Акіо зупинився біля камери. На етикетці стояли дати росту, випробувань, транспортування. Так виглядала більша частина могутності Гармонії: не красиві сади на дипломатичних зображеннях, а терпляча робота, яку неможливо прискорити промовою.

— Передайте відповідь і замовникові, і спільній технічній раді, — попросив він. — Щоб відмову потім не переказали як згоду з уточненнями.

Сеййа повернула до нього жовто-зелені очі.

— Ви вже не довіряєте союзникам?

— Я довіряю тому, що кожен зараз кудись поспішає.

Увечері радник поїхав до матері. Вона розклала старі родинні копії, поставила чай і тільки після другої чашки запитала, чи люди Землі знають їхні пісні.

Акіо міг би почати пояснювати культурну уніфікацію Сонячної системи, музейні зібрання та межі знань капітана. Натомість він зізнався, що поки не знає.

Мати помовчала, тоді ввімкнула записувач.

— Отже, надішлемо. Якщо забули, послухають.

Радник сів навпроти. За вікном дощ барабанив по широкому листю навісу, в сусідньому дворі сварилися через запізніле постачання добрив, а мати довго добирала перший звук, бо не співала цієї пісні багато років.

Наступного дня Акіо переправився на сусідню планету, до світу ссаввів. Із висоти її вологі материки здавалися темнішими за людські, а міста не утворювали знайомих суцільних плям: між житловими масивами залишали смуги старого лісу. Сеййа чекала на відкритій галереї, де повітря було таким теплим і густим, що радник одразу пожалкував про парадний комір.