20. Розмова без прапорів

Першу відкриту розмову про контакт призначили через чотири дні після закритої доповіді екіпажу. Голова Комітету Міріам Сол просила капітана Кассіана не називати речей, яких він не міг пояснити, й не обіцяти того, чого Земля ще не погодила з Мас-Лантою. Капітан відповів, що з другим буде простіше: йому самому там майже нічого не обіцяли.

До зали він увійшов разом із докторкою Леєю Морен. Лікарка несла планшет із результатами карантину; капітан — кілька зображень, на яких люди їли, ремонтували обладнання та чекали транспорт. Відділ підготовки спершу запропонував величні види комплексу, проте капітан Кассіан залишив їх наприкінці. Йому не хотілося, щоб перше знайомство Землі з чужими цивілізаціями нагадувало рекламу нерухомості.

У перших рядах сиділи родини екіпажу. Далі — журналісти, представники навчальних спільнот і люди, яким жереб дав право бути присутніми особисто. На Землі давно навчилися збирати думки мільйонів без великої зали, але важливим подіям і досі потрібні були стільці, шум одягу й можливість бачити, як людина шукає слова.

Кассіан розповів про третій стрибок. Не назвав його доленосним. Пояснив, що розрахунок передбачав порожній простір, що екіпаж готувався до аварії й що першим полегшенням стало повідомлення місцевої служби руху. На зображенні з’явився координатор Румі Сай. Капітан назвав його посаду, розповів, як той намагався зрозуміти, звідки прибув незареєстрований корабель, і додав, що перший контакт мало не почався зі звичайного порушення правил заходу.

У залі засміялися, й люди нарешті перестали сидіти так нерухомо.

Потім показали Тарра, Сеййу, Ладу та інших, хто опинився поруч у перші години. Під кожним зображенням було тільки ім’я й роль. Капітан пояснював, коли він знає факт, а коли переказує чужу історію. Докторка Лея окремо відповіла на запитання про безпечність контакту: перевірено конкретний екіпаж і конкретний корабель; із цього не випливає, що можна без підготовки обмінюватися будь-якими організмами.

— Люди там зберегли свої давні народи? — запитала жінка з останнього ряду.

— Вони так себе називають. Але за дві тисячі років змінилися. Ми теж.

— І в них через це не було війн?

Кассіан на мить затримав відповідь. Він розумів, що запитання стосується не тільки Мас-Ланти.

— Були. Деякі дуже тривалі. Козаки й ррейни воювали між собою століттями, перш ніж побудували спільну державу. Я не привіз прикладу, як усім слід жити.

Жінка кивнула, але не сіла.

— Нам у школі пояснювали, що спільний стандарт допоміг Землі припинити війни.

— Допоміг, — погодився капітан. — Спільні правила, медицина, право, зв’язок. Я користуюся ними щодня й не хочу втрачати. Але тепер не певен, чи для всього цього нам потрібно було так мало знати про власних дідів.

Цю фразу в залі не зустріли оплесками. Кілька людей нахилили голови, хтось перестав писати. Міріам Сол, яка слухала збоку, не втрутилася.

— Ви вважаєте уніфікацію помилкою? — негайно запитав журналіст.

— Я вважаю, що повернувся з польоту й маю більше запитань, ніж до нього. Помилкою було б удавати, що це вирок усій нашій історії.

Докторка Лея поставила на екран зображення спільної їдальні Мас-Ланти. На столі стояли різні позначки харчової сумісності. Люди сиділи поруч із нелюдьми, але не вдавали, що можуть їсти те саме.

— Там багато окремих правил, — сказала вона. — Частина захищає, частина дратує, частину ще доведеться зрозуміти. Мене вразило, що спільне приміщення не вимагало однакового тіла. Можливо, зі звичаями теж можна навчитися працювати точніше.

Після зустрічі капітанові принесли записки, хоча всі мали змогу надіслати повідомлення електронно. Одна була написана від руки невпевненими літерами: «Моя бабуся співала те, що не прийняли до районного архіву, бо не могли визначити походження. Чи можна тепер порівняти?»

Капітан Кассіан довго тримав аркуш. Він не знав, хто ця людина, і не мав відомства, якому міг наказати знайти пісню. Передав записку архівній групі й попросив повідомити йому, чи вдалося хоча б відповісти авторові.

На виході директор Келлер догнав його біля сходів.

— Ви щойно дали всім комітетам роботу на роки, капітане.

— Вони й без мене були зайняті.

— Ви знаєте, про що я.

Кассіан зупинився. За склом ішов звичайний міський транспорт, рівний, тихий, майже бездоганний. Він добре пам’ятав, скільки праці потрібно, щоб система працювала саме так.

— Знаю, директоре. Але вони питали мене про побачене. Я не міг відповісти, що побачив тільки нові двигуни.