19. Земля, яка не знала

Сонячна система зустріла їх попередженнями.

Щойно «Зоря-1» вийшла в контрольній зоні за орбітою Сатурна, зв’язок наповнився запитами, кодами підтвердження й командами не змінювати курс. Земні системи бачили корабель, розпізнавали його сигнатуру й водночас не довіряли власному розпізнаванню. Після першої відповіді підійшли два патрульні судна Зоряного флоту. Вони трималися далеко, але зброя була активована.

— Приємно повернутися туди, де нас теж бояться, — сказала інженерка Майя.

Директор Зоряного флоту Наїм Келлер вийшов на прямий канал. Його гладко поголена голова блищала під різким світлом, форма сиділа так само бездоганно, але обличчя стало важчим від кількох безсонних діб.

— Капітане Таррел, підтвердьте стан екіпажу.

— Усі живі. Серйозних травм немає. Корабель працездатний.

— Чи перебуває на борту стороння біологічна форма, активне обладнання невідомого походження або автономна інформаційна система?

— Ні. Є архівні дані, пасивна копія історичного предмета й повідомлення, які не відкривалися корабельними системами.

— Чи мав місце контакт?

Капітан Кассіан подивився на екіпаж. Вони чекали на це запитання від моменту, коли побачили координатора Румі Сая.

— Так, директоре. Ми встановили контакт із кількома позаземними цивілізаціями та людськими суспільствами поза Сонячною системою.

Директор Келлер не рухався. Гладко поголений керівник Зоряного флоту дивився на капітана з екрана, і вперше за розмову його мовчання не було звичайною паузою між службовими запитаннями. Навіть із затримкою зв’язку Кассіан побачив, якої миті директор усвідомив останні слова.

— Людськими? — перепитав він.

— Це довга доповідь.

— Ви можете коротко?

— Можу. Але коротко буде неправильно.

Директор Келлер заплющив очі, повільно видихнув і кивнув.

— Прийнято. Дотримуйтеся коридору. Вас переведуть у карантинний док.

Карантин тривав шість діб.

Докторка Лея Морен сперечалася з медичною службою через кожен тест, хоча сама провела б ті самі. Корабель сканували, брали проби з поверхонь, ізолювали архівний контейнер. Дані копіювали в систему, фізично від’єднану від мережі. Екіпаж допитували окремо, порівнюючи свідчення до хвилини. Кассіан вимагав, щоб слово «допит» не замінювали на «післяпольотну розмову». Після цього процедури не змінилися, зате формулювання стали чеснішими.

На третій день відомості про повернення «Зорі-1» вийшли за межі службових каналів. Родини екіпажу вже знали, що всі живі, але ані вони, ані працівники доку не могли пояснити, чому випробувальний корабель доставив стільки закритих матеріалів.

У мережах з’явилося нечітке зображення корабля за карантинним огородженням. Журналісти зіставляли час повернення із затвердженою програмою польоту, шукали людей із верфі, просили показати екіпаж. Одні припускали аварію під час стрибка, інші — незаплановану знахідку. Відомостей було мало, а розбіжності між ними були справжніми. Хтось написав, що капітан Таррел відмовляється від публічної розмови через суперечку з керівництвом флоту.

— У нас іще не було часу посваритися, — сказав Кассіан, показуючи повідомлення зв’язківиці Ешлі Денмар.

— Отже, це єдине, що ви можете впевнено спростувати? — запитала операторка зв’язку.

— Ні. Ще можу підтвердити, що лікарка знову чекає на нас із пробами. Решту доведеться пояснювати довше.

Наступного ранку з капітаном зв’язалася Іона Рей, секретарка Комітету позасистемних програм, яка зустрічала його перед першим засіданням. Вона передала порядок закритої доповіді й перелік матеріалів, які Рада вже отримала з карантинного доку. Голова Комітету Міріам Сол попросила відокремити власні спостереження екіпажу від пояснень мешканців Мас-Ланти. Директор флоту Наїм Келлер готував запитання про безпеку, а доктор Лев Арден — про записи переходу. Капітан уважно перечитав перелік: люди, які відправили його перевіряти двигун, тепер мусили розібратися в результаті, до якого не готувалися. Публічного звернення про контакт у порядку роботи поки не було. Спершу Рада хотіла вислухати тих, хто повернувся, й зрозуміти, що саме вони можуть підтвердити.

Очікування відчувалося й за межами карантинного доку. Люди бачили, що політ завершився не так, як передбачала програма, і хотіли почути пояснення від екіпажу.

Біля Академії зібралися родичі, колишні випускники капітана й журналісти, хоча майже всі могли стежити за повідомленнями вдома. У старих культурних зонах молилися за тих, хто повернувся, а в університетах обговорювали уривки відкритих даних випробування. На Марсі хтось написав на внутрішній стіні транспортної галереї: «Дайте їм розповісти». Дослідники нагадували, що з нечіткого зображення корабля не можна робити висновків про те, що він зустрів. Торгові об’єднання запитували, чи зміниться програма позасистемних польотів. Одні вимагали відкласти наступні випробування до повної перевірки, інші боялися, що перший успіх знову загубиться в багаторічному погодженні.

Порядок Землі не розсипався. Потяги приходили вчасно, станції приймали вантажі, люди виходили на роботу, але розмови раз у раз поверталися до одного корабля. Кассіан упізнавав у цих суперечках власну тривогу перед першим стрибком. Вони теж чекали на відомості, яких ще не мали.

Засідання Ради почалося через сім годин після завершення карантину.

У тій самій залі тепер стояло двадцять чотири крісла, і ще десятки людей були присутні через захищений зв’язок. Синя лінія маршруту лишилася, але третю точку перекреслювала велика світла область із позначкою Мас-Ланти.

Міріам Сол, голова Комітету позасистемних програм, виглядала старшою, ніж на засіданні перед підготовкою польоту. Біле волосся було так само зібране на потилиці, але широкі руки з короткими нігтями тепер нерухомо лежали на підлокітниках. Доктор Лев Арден, головний координатор програми гіперстрибка, — навпаки, молодшим: наукове потрясіння повернуло йому ту різку живу увагу, яку виснаження майже стерло. Сутулий учений сидів над даними третього переходу й, здається, забував дихати. Щойно Кассіан зайшов, доктор Арден розгорнув перед ним розрахунок, але голова Комітету підняла руку: спочатку доповідь.