15. Архів

Архівне приміщення було холодним.

Координатор Румі Сай пояснив, що температура потрібна не записам, а відвідувачам: у теплі запахи старих матеріалів ставали надто сильними для ссаввів, а кілька консервувальних сполук подразнювали людські слизові оболонки. Земляни знову вдягнули захисні мембрани, хоча докторка Лея дозволила залишити їх відкритими.

Стіни зали складалися з темного пористого каменю. Між плитами проходили тонкі металеві нитки, а під прозорою підлогою повільно рухалося бліде світло. У центрі стояв низький стіл, на якому лежали справжні предмети: уламок коричневого металу, обвуглена пластина, кілька шматків тканини, закритих у полях, і маленька кістяна фігурка людини.

Архіварій Тупак Рева був дуже старим навіть за мірками людей Мас-Ланти. Худий, майже прозорий, із білим волоссям до плечей і темними плямами на шкірі, він спирався на тонку тростину, яка рухалася сама й підтримувала його раніше, ніж тіло встигало втратити рівновагу. Його очі залишалися гострими.

— Котрий із вас із Землі? — запитав він.

Перекладач передав фразу точно. Координатор Румі ледь заплющив очі.

— Усі, майстре Рево.

Старий оглянув групу.

— Я очікував, що буде видно.

— Що саме? — запитав капітан Кассіан.

— Не знаю. Тому й очікував.

Він підійшов до столу й торкнувся пальцем поля над кістяною фігуркою.

— Це знайшли в бараці робітників на одному з об’єктів Викрадачів. Вік — близько двох тисяч земних років із похибкою. Матеріал походить від тварини вашої планети. Людина, яка вирізала фігурку, пам’ятала одяг, якого не носив ніхто в тій системі.

Над столом виникло збільшене зображення. Фігурка була груба, стерта пальцями. Вона зображала чоловіка в довгому вбранні або, можливо, жінку — деталей не вистачало. На спині хтось подряпав знак, схожий на сонце з кривими променями.

— Ми не знаємо, з якої частини Землі її автора забрали, — продовжив архіварій Тупак. — У ранніх записах людей розподіляли не за культурою, а за придатністю. Сила. Витривалість. Стійкість до середовища. Схильність виконувати накази. Здатність навчатися.

Його голос був сухим. Саме сухість робила слова важчими.

Кассіан дивився на фігурку й думав про музейні сховища Землі, де подібні предмети лежали в контрольованому кліматі з точними датами та поясненнями. Тут пояснення починалося зі слова «барак».

— Коли це відбувалося за нашим літочисленням? — запитала зв’язківиця Ешлі.

У повітрі з’явилася шкала. Системи двічі уточнили відповідність календарів.

— Найнадійніше підтверджені вивезення — ваші п’ятнадцяте, шістнадцяте й сімнадцяте століття, — сказав архіварій Тупак. — Можливі ранніші й пізніші випадки, але доказів менше.

Зв’язківиця Ешлі зблідла. Інженерка Майя тихо вилаялася, не вимикаючи перекладача. Ррейн Тарр почув і схвально ворухнув пальцями.

— Як вони потрапляли на поверхню? — запитав Кассіан.

— По-різному. Малі апарати. Знерухомлення. Іноді напад на віддалені поселення чи кораблі. Іноді вони забирали людей по одному, іноді групами. Ті, хто бачив технологію й повертався, не могли пояснити побачене мовою свого часу. Більшість не поверталася.

Над столом з’явився інший предмет — викривлена пластина з рядами позначок.

— Список із транспортного вузла. Тут сорок сім людей, дванадцять ррейнів і дев’ять представників виду, назву якого ми не можемо відновити. Усіх направили на видобувний об’єкт. Поруч стоїть відмітка про допустимі втрати під час перевезення.

Радник Тарр не рухався. Жовті очі ррейна залишалися прикутими до списку полонених, а зіниці звузилися до тонких хрестів.

— Скільки допустимих? — запитала докторка Лея.

— Вісім одиниць вантажу.

— Людей?

— Будь-кого зі списку.

Докторка Лея закрила очі на секунду. Коли відкрила, голос був спокійний.

— Продовжуйте.

Архіварій Тупак показав медичні записи, у яких тіла описували як матеріал для пристосування до чужих середовищ. Показав уламок нашийника, що пригнічував рух. Показав дитячий малюнок, знайдений уже після повстання: три темні постаті, червона лінія й багато маленьких фігур без облич.

Він не додавав жаху. Жах не потребував допомоги.

— Викрадачі брали не лише людей, — сказав архіварій Тупак. — Частину ссаввів захопили під час нападів на їхні системи. Ррейнів і предків Плаю завезли на одну планету та довго використовували окремо. РатДами втратили міста, знання й цілі покоління, але не були повністю переселені. Інші народи зникли. Одні тому, що їх знищили. Інші — тому, що ми вже не здатні відокремити їх від нащадків.

— Хто почав повстання? — запитала інженерка Майя.

Архіварій Тупак подивився на ррейна Тарра, потім на ссаввку Сеййу, радника Акіо Моріту, стриманого представника людських самурайських громад Гармонії, й важкого представника Бойового Союзу, який стояв у дальній частині зали.

— Якщо запитати чотири союзи, ви отримаєте щонайменше сім відповідей.

— А ваша?

— Воно почалося багато разів. На шахтах. На кораблях. У військових підрозділах. На планетах, які ще не знали, що в інших місцях теж чинять опір. Потім ці вогні побачили один одного.

— І перемогли, — сказав капітан Кассіан.

— Так.

— Кого саме?

Архіварій уперше відвів погляд.

— Владу Викрадачів. Їхні центри. Їхні армії. Частину тих, хто їм служив. Але ми не маємо повного переліку їхніх видів, територій чи підлеглих. Ми навіть не впевнені, що слово «вони» завжди означає одне й те саме.

— Як можна перемогти й не знати, кого переміг? — запитав фахівець із гіперстрибка Томас Рід. Фахівець із гіперстрибка прийшов до архіву на наступну зміну разом зі штурманом Ілаєм Верном; корабель залишався під наглядом пілотки Ріни й решти екіпажу. Томас звик працювати з системою, складові якої можна перелічити, і відповідь архіварія не вкладалася в цю звичку.

— Дуже легко, — відповів ррейн Тарр. — Якщо ворог знає про себе більше, ніж ти, а тобі достатньо, щоб він перестав приходити у твоє гніздо.