14. Старий Берег

У гостьовому приміщенні був стіл, але не було стільців. Щойно земляни зайшли, підлога підняла п’ять широких виступів, перевірила вагу кожного й надала їм форму, яку вважала зручною. Інженерка Майя сіла, одразу підвелася й провела долонею над поверхнею.

— Воно тепле.

— Ви теж, — сказала докторка Лея. — Можливо, це взаємно.

Після дозволу лікарки вони зняли захисні рукавички, але костюми залишили. Повітря не завдавало шкоди, місцеві мікроорганізми — якщо вони тут були — не виявляли інтересу до людського тіла. Докторка Лея повідомила це так, ніби засмучувалася через їхню недостатню старанність.

Координатор Румі Сай приніс їжу в закритих контейнерах. Половина була синтезована за складом земних запасів, половина — місцеві продукти, перевірені на біологічну сумісність. Реєстраторка Амая Кінту додала до кожної страви опис, попередження й правовий статус.

— У вас навіть їжа має правовий статус? — запитала інженерка Майя.

— Усе, що можна продати, отруїти або вивезти, має правовий статус, — відповіла реєстраторка Амая.

— На Землі це назвали б надмірним регулюванням.

— А тут це називають обідом без міжнародного інциденту.

Капітан Кассіан скуштував тонкий корж із темного зерна. Він був теплий, трохи кислуватий і пахнув димом. Поруч лежало густе зелене пюре з пряним смаком, який нагадував одночасно м’яту й горіх. Після корабельної їжі смак здавався надто сильним. Капітан Кассіан відчув, як у роті виступила слина, й раптом згадав, що не їв майже десять годин.

— Це інкська їжа? — запитав він.

Координатор Румі похитав головою.

— Слово «інкська» у вашому перекладі надто широке. Корж походить із однієї громади, приправа — з іншої системи, а спосіб приготування з’явився на торгових станціях. За дві тисячі років навіть традиційні страви встигають сперечатися з власним минулим.

Координатор замовк, торкнувся краю чаші й нарешті глянув прямо на капітана.

— Ви впізнали візерунок на моєму одязі ще під час зв’язку. Я бачив, куди ви дивилися.

— Пригадав шкільне зображення тканини. Не був упевнений.

— Ступінчасті знаки? У нас вони змінилися; частина тепер позначає майстерні й громади. Але деякі старі співвідношення лишилися. А там, на Землі… їх хтось іще тче?

Реєстраторка Амая перестала звіряти описи страв. Її рука залишилася над закритим контейнером.

— Саме тче, — уточнила вона. — Не відтворює для каталогу. У гірських землях, звідки забрали наших предків, є люди, для яких це власний одяг?

Капітан відчув, що відповідає вже не двом посадовцям. Координатор руху й сувора реєстраторка чекали від нього звичайної звістки з дому, якого ніколи не бачили.

— Гірські поселення є. Тканини, орнаменти, записи мов збережено. Але Земля довго стирала відмінності між громадами. Нас учили, що так легше не повертатися до старих ворожнеч. Я не знаю, де традиція ще передається в родині, а де її показує найнятий працівник культурного центру.

— Тобто ми є у вашій історії, — сказав координатор Румі. — А чи є у вашому житті, ви не можете сказати.

— Так. Не можу.

Реєстраторка Амая закрила опис страви.

— Тоді нехай серед наступних гостей буде людина, яка знає. І нехай перед дорогою поговорить із мешканцями тих місць, а не лише з керівниками сховищ.

Капітан кивнув. Це було перше прохання до майбутньої місії, яке не стосувалося ані двигуна, ані оборони, ані договору, і він уже розумів, що виконати його буде нелегко.

— Ви вважаєте себе інками?

— Так.

— І людьми?

— Так.

— А землянами?

Координатор Румі довго дивився на чашу з гарячим напоєм. Від неї піднімалася пара з запахом сушених трав і гіркої кори.

— Ні, — сказав він. — Не в тому значенні, яке вкладаєте ви.

Відповідь була очікувана, але капітан Кассіан усе одно відчув її як легкий удар.

Координатор Румі помітив.

— Це не відмова від походження, капітане. Мої далекі предки народилися на Землі. Їх забрали звідти силою. Але всі покоління після них народжувалися в інших місцях, будували інші міста, ховали своїх мертвих під іншими зорями. Якщо я назву себе землянином, то привласню досвід людей, які залишилися там і прожили ці дві тисячі років без нас.

— Ми не вимагаємо від вас цього.

— Я знаю. Але вимоги з’являться не лише від вас.

Кассіан зрозумів, про що він говорить. Новина вже вийшла за межі гостьового сектора. Люди в галереї зупинялися, почувши назву Землі. Представництва просили зустрічі. Десь у Мас-Ланті політики, торговці, військові й історики почали пристосовувати невідомий корабель до власних уявлень.

— Що означає Старий Берег? — запитала зв’язківиця Ешлі.

Координатор Румі підняв на неї очі.

— Ви чули цю назву?

— Перекладач пропустив її, коли ви говорили з чоловіком у галереї.

— Це одне з імен Землі. Не офіційне. У старих оповідях предки пам’ятали воду, за якою залишився дім. Для одних це був океан, для інших — річка чи озеро. З часом усі місця стали одним берегом.

— Гарна назва, — сказала докторка Лея.

— Вона неточна.

— Це не заважає їй бути гарною.

Координатор Румі усміхнувся.

Капітан Кассіан не хотів перетворювати вечерю на допит, але часу було мало. Земля чекала на них, не знаючи, що має чекати. Кожна година, проведена тут, збільшувала кількість відомостей і ризик того, що вони неправильно зрозуміють найважливіше.

— Координаторе Сай, ви сказали, що ваші архіви можуть містити давні відповідності. Що саме там є?

Координатор Румі не відповів одразу.

— Записи про переміщення людських груп. Уривки мов. Медичні класифікації. Списки вантажів, у яких людей записували поруч з обладнанням і біологічними матеріалами. Пізніші свідчення тих, хто вижив.

У кімнаті стало тихо. Навіть інженерка Майя перестала розглядати стіл.

— Хто переміщував? — запитав Кассіан.

— Ті, кого ми називаємо Викрадачами. Це переклад одного з багатьох імен.